Перший день війни мені зателефонувала сестра з Херсонської області й сказала: «Почалася війна». Я не повірила. Здавалося, такого просто не може бути. А вона розповідала, що дорогою їде багато військової техніки з російськими прапорами. 

Справжньої гуманітарної катастрофи, щоб зовсім не було їжі чи води, ми тоді не відчули. Але було інше - постійна тривога і невідомість. Найбільше шокувало саме усвідомлення: ніколи не могли подумати, що таке може статися. Українці виявилися дуже дружніми, багато хто підтримував одне

Я довго не наважувалася виїжджати. Не вірилося, що це надовго. 

Здавалося, ще трохи, і все закінчиться. Але згодом стало зрозуміло, що треба рятуватися. У не ходив транспорт, їздили лише приватні машини. Коли односельчанка зібралася їхати до Запоріжжя, я поїхала разом із нею. 

Війна роз’єднала нашу родину. Донька з онучкою виїхали — я вже два роки їх не бачу. Це для мене - найболючіше. Сестра залишилася на окупованій території. Я зараз у Запоріжжі сама. У нас велика родина, але війна розкидала всіх по різних містах і країнах.

Майбутнє я бачу таким, яким воно було до 2022 року. Ми добре жили, у нас гарна країна, красиві міста. Я багато подорожувала і дуже любила Крим. Дуже хочу, щоб усе повернулося.