Наумчик Ірина, 11 клас, Механіко-технологічний фаховий коледж Одеського національного технологічного університету

Вчитель, що надихнув на написання — Ольховська Вікторія Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Пам'ятаю той ранок, коли пролунали перші вибухи. Світ перевернувся догори дригом. В повітрі витало відчуття нереальності, ніби це все просто жахливий сон. Ми ще не розуміли масштабу трагедії, що чекала на нас, але страх, невідомість і почуття безпорадності вже тоді стискали серце.

Згадати перші дні війни - це пережити їх ще раз.

Тільки тепер, з відстані часу, можна зрозуміти, що ми тоді пройшли через справжнє пекло.

Кожен день був боротьбою за виживання, за шанс залишитися живим, за майбутнє для себе і для України.

Втеча стала невід'ємною частиною нашого життя. Ми їхали, шукаючи безпечне місце. В очах дітей - страх, у серцях батьків - тривога. Кожен день - невідомість, кожна ніч - страх.

Втеча - це не просто переїзд з одного місця в інше. Це перехід на новий рівень існування, це постійне відчуття нестабільності, це болісне розставання з домівкою, з рідними місцями, з частиною себе.

Втеча - це розставання з тим, що ми знали, і зустріч з тим, чого ми ніколи не очікували.

Життя в новому місці - це постійне пристосування. Це нові люди, нові правила, новий ритм. Це спроба зберегти те, що лишилося від старого життя, і відкрити себе для нового.

Відчуження від дому, від рідних стін, від знайомого оточення - це важка ноша. Але ми намагалися адаптуватися, знайти нові точки опори, створити нове життя, хоч і тимчасово. І це вдалося. Ми зрозуміли, що навіть у найскладніших умовах людина може знайти сили жити, мріяти, любити.

Повернення додому - це завжди емоційна буря. 

Радість від зустрічі з рідними, від того, що ти знову на своїй землі, поєднується з болем від побаченого - зруйнованих будинків, розбитих доль, щоденних втрат.

Повернення додому - це початок нового етапу, це пошук сили, пошук способу пережити біль, способу знову будувати життя, способу бути сильним у випробуваннях.

Життя продовжується. Незважаючи ні на що. Це життєстверджуюче почуття дає нам сили жити далі, будувати новий світ, новий день, нове майбутнє.

Війна показала нам не тільки жахи світу, але й незламну силу людського духу. Ми бачимо героїзм наших захисників, вірність рідних, мужність цивільних. І це натхнення, що дає нам сили жити, боротися, перемагати.

Ми зрозуміли, що всі ми є частиною чогось більшого, що ми здатні на багато чого, що навіть у найскладніших обставинах ми можемо об'єднатися і боротися за свободу і за світле майбутнє для нашої країни. Так 1000 днів війни - це 1000 днів болю, страху, втрат. Але це також 1000 днів міцності, єдності, надії. Ми знаємо, що перемога неминуча. І ми готові до неї.

Ми будуємо нове майбутнє, нове життя. Ми віримо в перемогу, в силу нашого духу, в силу любові до рідної землі. Ми знаємо, що Україна переможе! І ми зробимо все, щоб це сталося.

Війна залишила незагоєні рани на душі. Але вона також змінила нас, зробила сильнішими, мудрішими, відповідальнішими. Ми вчилися цінувати життя, любити рідних, боротися за свободу.

Що далі? Ми ще не знаємо, що несе нам майбутнє. Але ми знаємо, що ми зможемо впоратися з будь-якими випробуваннями. Ми будемо жити, будувати, творити. І ми будемо пам'ятати про ті, хто віддав життя за свободу України. Їх смерть не буде марною. Їхня пам'ять буде жити в наших серцях навіки.