Богданцев Олександр, група 11-ЕМ, Комунальний заклад «Вінницький ліцей №7 ім.Олександра Сухомовського»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Засімович Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це те, що важко уявити, поки не стикаєшся з нею віч-на-віч на власному досвіді. Для багатьох із нас вона, на жаль, вже стала реальністю, яка кардинально змінила наш спосіб життя. Сотні тисяч українців, включаючи мене, пережили й прожили близько тисячі днів у війні. Ці дні стали випробуванням не лише для нашої країни, а й для кожного з нас.

Коли війна розпочалась 24 лютого 2022 року, я не міг повірити, що це дійсно відбувається. Ранкові новини повідомляли про ракетні обстріли, про бомбардування міст, про людей, які змушені були покидати свої домівки. Я відчував страх і тривогу.

Перші дні війни стали справжнім шоком для всіх. У нашій родині, як і в багатьох інших, з’явилися запитання: як жити далі? Як залишитися в безпеці?

Насправді, перші дні війни були не лише важкими психологічно, але й фізично. Люди почали масово евакуйовуватися з міст. Системи життєзабезпечення давали збої, а необхідність забезпечення елементарних потреб стала найголовнішим завданням. Я згадую, як стояв у черзі за хлібом, серед інших людей, які з надією спостерігали за новинами. Здається, весь світ зупинився в цю мить…

Із часом я почав звикати до нової реальності. З’явилася надія, що ми зможемо протистояти агресору.

Я почав долучатися до волонтерських ініціатив, щоб допомогти нашим солдатам та мирним жителям, які постраждали від війни. Разом з іншими волонтерами ми організовували збори коштів, збирали продукти, медикаменти, одяг. Це давало мені відчуття, що я роблю щось корисне, що я не залишаюсь осторонь. Проте з кожним новим днем війни ми ставали свідками нових жахіть. Міста, які колись були живими й енергійними, миттєво перетворювалися на руїни. Я пам’ятаю кадри з Бучі, Ірпеня, Маріуполя… Невинні люди, які втратили все.

Наша країна щоденно втрачає своїх найкращих синів і дочок, і це невимовно болісно.

Але війна навчила нас і цінувати прості речі. Я почав більше звертати увагу на маленькі радості: посмішки людей, тепло сімейних обіймів, звуки природи. Кожна мить стала важливою, і я навчився дякувати за те, що маю.

Мої 1000 днів війни – це час випробувань і надії водночас. Я зрозумів, що найважливіше – це наша єдність. Українці стали ближчими одне одному. Ми підтримуємо наші традиції, нашу культуру, наші цінності.

Війна не змогла зламати наш дух. Ми продовжуємо боротися, продовжуємо вірити в перемогу.

Незважаючи на всі труднощі, я переконаний, що наше майбутнє буде світлим. Війна навчила нас цінувати життя, мати надію й залишатися сильними. Я впевнений, що через деякий час ми зможемо оглянутися назад на ці 1000 днів і беззаперечно голосно сказати: ми вистояли, ми не зламалися! Наші зусилля не були марними.

Україна вистоїть, адже ми – українці!