Денисова Емілія, 9 клас, Кам'янець-Подільський ліцей № 9 імені А.М.Трояна

Вчитель, що надихнув на написання есе - Похно Віта Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни- для мене це не просто цифра, це рана, яка залишиться зі мною до кінця. Повномасштабна війна, яка триває з 24 лютого 2022 року, змінила не тільки моє життя, а й його сприйняття. Вона змінила кожного з нас. Кожен день війни- це новий етап болю, страждань та смерті. Ми втрачаємо надто багато, не усвідомлюючи це. Ворог знищує будівлі, лікарні, заклади освіти, не переймаючись про становище мирних людей.

Рано вранці, коли перші ракети вразили місто Київ, тисячі людей прокинулись від звуків вибухів, звуків сирен, не усвідомлюючи небезпеки та не розуміючи те, що відбувається.

Паніка та страх заполонили голови людей, з кожним звуком тривога посилювалась. Усі, переймаючись за своє життя та близьких, почали шукати шляхи виїхати з міста, створюючи шалені затори. Перші дні були найважчими, залишаючи свої домівки, беручи лише найнеобхідніше, чимало українців подалися на захід України. Ніхто не розумів, наскільки довго це буде тривати. На жаль це триває й досі.

8 липня 2024 року з ракетним ударом зіштовхнулась лікарня «Охматдит». Вона була пошкоджена російськими ракетами, під завалами знаходились діти та дорослі.

Крики лунали від усюди, і по сьогоднішній день ці крики звучать відлунням. Цей приліт викликав обурення як і в Україні, так і за її межами, адже лікарня є символом людської допомоги, місцем де рятують життя мільйонам людей. Але в такі моменти ми не стаємо слабкішими. Цей обстріл показав, що війна не має милосердя, навіть коли під загрозою знаходяться безневинні. Попри небезпеку, наші незламні духом медики, продемонстрували силу та незламність, на яку здатний український народ. Ця подія стала символом того, що навіть віч-на-віч з небезпекою, українці здатні простояти перед будь-якими випробуваннями.

Життя під обстрілами- це страх та біль. Кожен обстріл, кожен вибух залишився не тільки на землі, але й в моєму серці.

Коли в небі розривались ракети, чувся рев літаків, лунали сирени, ці моменти назавжди залишаться у моїй памʼяті та будуть нагадувати жахливі події, які мені вдалось пережити. Ці обстріли не просто руйнують стіни, будівлі, вони знищують дитинство та щасливе майбутнє. Також війна значно змінила нашу культуру. Більша частина українців перейшли на державну мову, що є чудовим символом єдності. Пісні та мистецтво стали основою вираження переживань та почуттів. Література та кіно також стали відображенням подій сьогодення, фіксуючи пережите та даючи змогу побачити все на власні очі.

Отже, тисяча днів війни- це тисяча днів слів і болю. Купа людей, що поховали своїх рідних, не маючи змоги попрощатись, діти, які замість посмішок та веселощів на майданчиках, тримають у руках речі померлих батьків.

Ця війна принесла нам не просто біль, а тисячі жахливих емоцій, які живуть у кожному. Кожен обстріл залишає слід. Таким чином ми вчимося  жити з тяжкими спогадами і втратами, які ніколи не змінити та не повернути назад. Цей біль- наша спільна памʼять, яка буде заохочувати нас боротися за мир та свободу нашого народу.