Халабова Ганна, 9 клас, Обласний науковий ліцей в м. Рівне Рівненської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарець Олександр Іванович

«1000 днів війни. Мій шлях»

У війни не дитяче обличчя... Перший день війни закарбувався в пам'яті всіх українців навіки. Не розуміння що відбувається, розпач, паніка − певно це відчули в кожній сім'ї, кожній родині. Перший день війни застав мене в теплому ліжку в колі родини з планами на сьогоднішній ранок. 24 лютого я мала б мати звичайний шкільний день, а саме написати контрольну з біології, почергувати в класі та відвідати музичну школу. Однак вранішня сирена поділила моє життя на до і після.

Я бачила цілодобові колони машин, які рухалися в сторону кордону, як сусіди збирали речі, не прощаючись. Відчувалася тривога та переживання за своє майбутнє, і з острахом дивилася на небо.

Ніхто не посміхався. Мій будинок наповнився тишою та невизначеністю. Перед моєю сім'єю постав нелегкий вибір: покинути місце, де я народилася або свідомо залишитися тут, в рідних мені місцях. У нас багатодітна родина, думка кожного було враховано. Нелегко було прийняти рішення лишитися, бо всі чули та бачити жахіття Бучі, Ірпіня... Але наш вибір був свідомий залишитися тут. Кожен хотів бути корисним та долучитися до Перемоги. Моя мама цілодобово зустрічала внутрішньо переміщених осіб, людей, які втратили свої домівки та були змушені поспіхом зібрати все своє життя в одну валізу задля порятунку. В моїй школі плели сітки для військових та збирали речі на передову. Донині моє місто приймає переміщених осіб з окупованих територій. Я долучаюся до збору необхідних речей для ЗСУ, беру участь в благодійних ярмарках, по-своєму підтримую дух перемоги.

В цей нелегкий час ми пристосовуємося до тяжких реалій, навчилися виживати без електроенергії, в очікуванні своєї черги відключення, бути з рідними на зв’язку за відсутності роботи мобільного оператора. Ці всі обставини тільки роблять нас сильнішими та непереможними.

Як би це не дивно звучало, але війна внесла свої позитивні корективи до свідомості нації. Зокрема, по радіо ми тепер чуємо українські пісні, ми загартовуємо собі дух патріотизму, вчимося жити зі своєю релігією та баченням в собі справжнього українця. Я пишаюся, що в наш час всі ці дні війни моя родина, мої друзі і близькі, були і є єдиними в прагненні до Незалежності України. На моїх очах будується історія сильних та незламних людей. Свій шлях вбачаю в стійкості та витривалості свого духу патріотизму та нації свідомих українців.

Я люблю тебе, моя Україно, вільна й незалежна! Все буде перемога!