Вночі ми прокинулись від вибухів. Так почалася війна.

Це було неймовірно – усвідомлювати те, що русня зробила з нашими людьми. Дві мої найближчі подруги живуть в Гостомелі і в Клавдієво. Вони були в окупації і пережили страшні речі! Коли з ними не було зв’язку - я думала, що помру. Це було дуже важко.

В моєму регіоні такого не було: тільки на початку війни пропали деякі продукти і були пусті полки в магазинах, але то було недовго. Ну і, звісно, проблеми були з бензином і ліками. Життя змінилося. Навіть бажання жити немає інколи...

У мене велика родина: батьки, двоє братів, дві невістки, четверо племінників, я і чоловік. Всі брати з сім’ями виїхали за кордон і повертатися не будуть. Тому тепер нам треба це прийняти: що близькі і найдорожчі люди більше ніколи не будуть поруч.

Були такі моменти, які мене дуже зворушили. Наприклад, коли ми разом з іншими, зовсім незнайомими людьми, назбирали на Байрактар. Ще був дуже приємний момент Був момент на мій день народження, коли моя подруга з Польщі надіслала подарунок, і я розчулилася.

Під час війни я почала збирати марки з Укрпочти - починаючи з «рускій воєнний корабль, іді…», і всі інші.