Аріна Первуніна, 13 років

Переможниця конкурсу есе 2023, 1 місце

Одеський ліцей №80, 8 клас

24 лютого 2022 року мене розбудила матуся ще на вулиці було темно, і сказала діти почалася дуже страшна війна з Росією. Через деякі часи почали літати літаки дуже низько і вони були з російськими знаками. А 25 лютого 2022 року наше село вже було окуповане рашистами, які вже почали правити світом в нашому селі.

Було дуже страшно і в той час не зрозуміло, що робити далі. Ми почали з рідними облаштовувати підвал, я все допомагала робити, що казали рідні. Ми зносили теплі речі, їжу та воду.

Цей день був для мене не дуже страшним, як сталось пізніше. Ми всі дні сиділи в підвалах. Рашисти лазили по домівках і все вигортали, били чоловіків. Кричали на дітей та дізнавалися ту інформацію, яку їм потрібно. Ставало жити в селі неможливо, та мої батьки прийняли рішення вивозити нас до Миколаєва 11 березня 2022 року. І ось тоді настав найстрашніший день у війні і в моєму житті. Коли я зустрілась з війною очі в очі та зі знущанням рашистів.

Під час евакуації до Миколаєва мирну колону з автівок із дітьми розстріляли російські солдати. В одній із них була моя родина. Мій батько отримав 17 кульових поранень, а ми були поранені та травмовані. За декілька годин батько загинув у нас на очах. Батькові було усього 35 років. Того дня я могла втратити й брата, але собака, яку тримав на руках, померла від куль, захистивши собою дитину. А нас доставили до лікарні та надавали нам медичну допомогу, проводили операції.

Аби впоратися із болем втрати та спогадів знущань від орків, я почала малювати картини та  писати татові листи.

Коли  написала перший лист до батька, я передала всі свої емоції, свій біль та прожиті дні без нього. Листи батьку почала збирати в щоденник та писати, коли є вільна хвилина та події в житті на війні.  

Щоденник на дебатах Генасамблеї ООН цитував Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Та розповідав, що я пишу в ньому не лише про свій біль та події війни, а й висловлюю усю любов до тата. Згадуючи, як ми у вдвох дуркували та як понад усе любили море.

Після реабілітації малюю картини та надихаю дітей жити далі з мріями про щасливе майбутнє.

Моє життя після 24.02.2022 змінилося повністю і назавжди. Я втратила найдорожчу людину у світі, це тата. Та навчилася виживати під час війни. Кожного дня я читаю новини та дуже переживаю за свою державу. По необхідності в школі допомогою збирати пакунки для військових. Допомагаю дітям пережити втрату близьких, та як навчитися з цим жити. Кожен етап без близької людини є дуже важким та болючим.

Родина також живе по-новому. Ми всі стали дуже відповідальними. Те, що можна зробити сьогодні, не залишаємо на завтра, бо воно може не наступити. Допомагаємо один одному та людям, які нас оточують. Дбаємо про своє ментальне здоров’я. Допомагаємо своїй державі. Та будемо вкладати всі сили, щоб наша держава була найкраща.