Мурзак Оксана, вчитель, Нововолинський ліцей №2 Нововолинської міської ради Волинської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Ця хвороба виникла, коли ніхто  не сподівався, бо й хто може наперед знати, що захворіє. Першим симптомом став лютневий мороз по шкірі і душі від усвідомлення, що в твоїй мирній країні почалася війна. Стан несприйняття дійсності підсилювали відео і фото з новин. У звичайному українському містечку Буча просто на дорозі лежать трупи  людей, які поспішали на роботу, так само не усвідомлюючи, що відтепер існування під загрозою, відтепер все змінилося...

Наступним симптомом цієї хвороби стало відчуття заперечення. Це все не надовго… Це якась помилка… Це страшний сон... Ще день чи два, війна закінчиться і все повернеться на свої місця.

Але минали дні і ночі, а хвороба тільки прогресувала. Інколи стан доходив до напівбожевілля, висока температура ненависті била рекорди, тахікардія болю зашкалювала…  9 березня 2022 року... Авіаудар по маріупольському пологовому будинку… 8 квітня 2022… Розстріл залізничного вокзалу в Краматорську… 28 липня 2022 року… Убивство полонених в Оленівці… 6 червня 2023 року… Знищення греблі Каховської гідроелектростанції на Херсонщині… 8 липня 2024 … Удар по Охматдиту… 4 квітня 2025… 11 загиблих діток у Кривому Розі…

Хвороба  постійно супроводжується нудотою від неадекватних виступів, коментарів і виправдань тих, хто розпочав цю війну.

Звідки взялася ця небезпечна хвороба? Чия химерна уява породила цей вірус?  Його основою стала забаганка однієї людини (хоча важко називати цю істоту людиною) довести усьому світу свою вищість. Крім пихи, цей вірус сформувався із хворобливого переконання нелюдка, що він може вирішувати людську долю, розлучати матерів із синами, дітей з татом, який змушений іти на війну, забирати щасливе дитинство, змогу вчитися в рідній школі, гратися на майданчику біля будинку, гуляти улюбленими алеями свого міста, тішитися важливими подіями у житті…

До війни нам було моторошно розглядати світлини з Чорнобиля, на яких були зображені покинуті іграшки дітей, розкидані зошити у порожніх класах, порослі бур’янами майданчики і запустілий парк атракціонів. Сьогодні бачимо набагато жахливіші картини розрухи у багатьох містах України.

Чорним болем відгукуються у серці повністю зруйновані Маріуполь і Бахмут, Соледар і Сєвєродонецьк, Мар’їнка і Волноваха…Це  шрами і рубці, які залишаться нам після цієї хвороби назавжди...

Інколи  настають періоди  звикання до болю. Люди звикають до війни. Це звучить страшно, але, треба визнати, що постійність виявів цієї недуги: повітряні тривоги, людські втрати, знищені будинки і школи, виведена із ладу енергетична інфраструктура тамують своєю циклічністю усвідомлення того жаху, в якому опинилися українці.

Інколи з’являлися нові симптоми: безнадія, відчуття безсилля, але щоразу  імунітет українського народу давав про себе знати впевненими імпульсами людської взаємодопомоги: ми збирали кошти на дрони, в’язали теплі шкарпетки на фронт, виготовляли сухі борщі, проводили благодійні акції на підтримку наших військових, допомагали переселенцям, обіймали полонених, які повернулися додому, створювали у школах малюнки  і янголів–охоронців, які підтримували стан осередку незламності нашого духу – наших воїнів.

Війна і досі раковою  пухлиною прогресує, але народ України не здається. Бо ми придумали ліки від цієї хвороби.

Компонентами стали наша єдність, неймовірна витривалість і хоробрість наших захисників, неймовірна наполегливість наших волонтерів, неймовірна здатність допомагати один одному, неймовірне прагнення ПЕРЕМОГТИ. Додали ще один важливий ефективний компонент - підтримку держав-партнерів.

Оскільки ліки нові,  то невідомо скільки часу пройде, доки вони подіють остаточно. Але ми вже перемагаємо цю хворобу.

Постійно підсилюємо ефективність лікування своїми вчинками, своєю вірою в майбутню Перемогу. А вона вже близько, бо маючи таких героїв-воїнів, таке свідоме молоде покоління, людей-титанів, які здатні виживати у найважчих обставинах і не втрачати віри попри біль втрат, ми обов’язково виробимо антитіла  і станемо ще сильнішими після цієї хвороби, бо незламність тече у наших жилах!