У мене двоє дітей. Працюю в лікарні. З Дружківки ми нікуди не виїжджали. В перший день війни переляк був. Що ще може бути? Одна я працюю, всі сидять вдома. Не вистачало миючих засобів, в основному, гігієни. Найстрашніше було, коли до нас прилетіло, побило вікна в хаті. Та мабуть, я вже звикла, навчалися долати ці стреси.

Для мене найголовніше - щоб мир був. Щоб діти добилися в житті того, що вони хочуть.