Віра добре пам’ятає літо 2014 року. Тоді вона вперше покинула рідний Алчевськ, коли в місто прийшла війна. Було важко, страшно, але ще здавалося, що то тимчасово. Що все якось минеться, і вона повернеться додому. Минали роки, вона облаштовувалася в новому місці, намагалася жити далі, звикнути, прийняти. А потім - 2022-й. Другий удар. Друге вигнання. Ще болючіше, ще важче. Віра вже знала, що таке втрачати. Вже три роки вона волонтерить, допомагає військовим, плете сітки.