Лесечко Ліана, учениця 10 класу Новоукраїнського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад загальноосвітня школа |-|| ступенів" Чорнобаївської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лесечко Оксана Андріївна

Війна. Моя історія

Війна - слово, що містить у собі страх, біль, розчарування, відчуття голоду, самотності та безвиході... Але разом з тим вона несе в собі міцність духу, чуйність та людяність; робить людей сильними; цілеспрямованими; об’єднує та загартовує «людський стрижень». На жаль, це не тема минулого, а тема сьогодення.

Діти і війна, напевно, немає у світі більш несумісних понять. «Війна» - де руйнування, смерть, горе, сльози. І «діти» - де, сонце, щастя, перші слова і сміх дітей, ігри і творення.

Ми ніколи і ні за що не могли подумати, що діти і війна знову стануть в один ряд у нас, на Донбасі, в Україні. Жителі міст на лінії розмежування, волонтери, журналісти щодня бачать їх, обпалених війною, позбавлених дитинства. Щодня ми розуміємо, що бачимо мало. Проте, що в 21столітті,в центрі Європи є діти, які втратили батьків, поранені діти, діти, у яких війна забрала дім, потрібно говорити, говорити дуже голосно, щоб усі знали... Із початку широкомасштабної російської агресії нашим мешканцям не дає мирно жити цей збройний конфлікт. Він забирає та калічить життя мирних жителів, серед яких, на жаль, є діти.

Сумну статистику наприкінці минулого року наводили в Міністерстві Внутрішніх справ від початку повномасштабної війни в Україні до кінця грудня 2022року внаслідок обстрілів армії рашистів загинули вже понад 9400 мирних жителів, серед них 461дитина,понад 1313дітей постраждали.

Страшні історії дитячих доль зберігаються в їхній пам’яті, які дістали осколкові поранення, залишилися на все життя з протезами замість рук і ніг. Іноді вони говорять страшні речі: «Краще б мене тоді вбили», «я не хочу жити таким». Вони- не просто діти війни, це хлопчики й дівчатка, покалічені цією війною. Безліч дитячих історій можна почути з медіа, з преси, про життя дітей, які росли, бігали з друзями, пустували в школі. Здорові й веселі. Але війна розділила життя дітей на «до» війни і  «після». Сьогодні дітям доводиться заново вчитися жити: миритися з особливостями свого тіла, вибудовувати стосунки з однолітками, пересилювати страх і біль.

Отже, можна сказати, що на сьогодні майже мільйон українських дітей позбавленні дитинства. У свої незначні роки вони отримали тяжкий досвід війни та її нещасних проявів: обстрілів, поранень, смертей, розрухи та занепаду...

Вони знають такі слова, як «бомбосховище», «протитанковий ракетний обстріл», «режим тиші». Діти, які недитячим професіоналізмом можуть розрізняти калібр снаряду , напрямок його польоту лише за звуком. Діти, які чітко знають, що треба робити при обстрілі, як правильно евакуюватися, де знаходяться бомбосховища та що необхідно брати з собою. Чи є в них дитинство? Чи діти вони взагалі? Що відчувають? Про що мріють? Як знаходять силу жити далі? Що відбувається з їхньою особистістю? Як допомогти їм пережити цей травматичний досвід? Як зробити їх життя повноцінним?

Всі ці питання є актуальними на сьогодні, адже діти- це наше майбутнє, це здоров’я нації. Аналіз досліджень показав, що війна поставила під загрозу освіту. Близько 5,3 мільйона з них стикаються з перешкодами в отриманні освіти зокрема приблизно 3,6 мільйона з них безпосередньо постраждали від закриття шкіл.

За даними Міністерства освіти і науки, з початком війни понад 2600 шкіл було пошкоджено, а понад 400-зруйновано. Через це діти в Україні ризикують втратити критичні для навчання та соціального розвитку роки. Дослідження УНІСЕФ показує лише приблизно 25% українських шкіл розпочали очний процес у вересні. Менше половини сімей із дітьми віком до 5 років змогли повернутися до дитячих садочків і долучилися до освітніх заходів. Руйнування шкіл та відключення електроенергії внаслідок обстрілів об’єктів критичної інфраструктури ускладнили доступ до освіти, як очно, так і онлайн, що поставило під загрозу майбутнє мільйонів дітей.

«Кожна дитина повинна мати доступ до якісної та безпечної освіти, навіть в умовах війни. Освіта має вирішальне значення для добробуту та розвитку дітей. Її не можна поставити на паузу, не ризикнувши майбутнім цілого покоління- запевнив голова Представництва УНІСЕФ в Україні Мурет Шахін.

Окрім надання освітніх послуг, школи також, відіграють важливу роль у соціалізації дітей, спираючи швидкому подоланню стресів і психічних травм, викликаних війною. Отже, «ця війна буде досвідом дитини, і точно залишить шрами у кожного, пояснює Федорець. Але дорослі можуть вплинути на те, якими будуть ці шрами- великими і болючими, які болітимуть усе життя, чи тонкими нагадуваннями про складні часи, з якими ми впоралися».

Батькам і педагогам варто докласти зусиль, аби максимально нівелювати шкоду від війни. Щоб повномасштабна війна не вплинула на їхню здатність вчитися, щоб діти стали успішними у майбутньому. Дорослі повинні допомогти своїм чадам як найлегше прожити цей стресовий період.

Отже, війна в Україні на сьогодні стала для усіх нас великими викликом. Вона стала психотравмуючим фактором для багатьох осіб, зокрема дітей. І нам ,як фаховій  спільноті, необхідно надати допомогу цим дітям- справитися з травмою війни. Війна – це найстрашніше, що могло статися з нашими дітьми і буде великою трагедією, якщо вона залишиться їм у спадок. Тому потрібно прикласти безліч зусиль дорослим і вирвати тендітні дитячі душі з лап війни, які стискає сталевими лещатами.