Суліка Ксенія, 11 клас, Надеждівський ліцей Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Грозова Тетяна Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це те, що змінило наш світ до невпізнаваності. Війна — це біль, сльози, втрати… І водночас це героїзм, незламність і віра в краще майбутнє. За ці 1000 днів ми навчилися жити в нових реаліях, де кожен день — це боротьба за виживання, за свободу, за мир.

Війна увірвалася в наші домівки несподівано, залишивши слід у кожній родині, у кожному серці. Але попри всі труднощі ми продовжуємо триматися разом, ми віримо в перемогу, яка неодмінно прийде.

Я – учениця 11 класу. Живу в селі Надеждівка Одеської області Арцизької територіальної громади. У моєму житті вже майже тисячу днів триває війна. Це не просто цифра на календарі, це відлік болю, тривог і надій, які ми переживаємо кожен день. Війна застала нас зненацька, забравши звичний спокій і стабільність. Перші дні були найстрашнішими — несподівані новини про бомбардування, страх за рідних і друзів, тривожні ночі без сну.

Я добре пам'ятаю початок війни, коли все наше життя раптово змінилося. Тоді здавалось, що світ перевернувся з ніг на голову.

Всі говорили про війну, всі чекали новин з фронту. Рідні постійно дзвонили один одному, щоб дізнатися, чи все добре, а в душі панував жах через невідомість. Мені було важко повірити, що це відбувається в нашій країні, на нашій землі.

Наше село Надеждівка, хоч і не зазнало прямих ударів, все одно відчуло на собі тягар війни.

Ми стали частиною великого ланцюга допомоги і підтримки. Багато хто з наших земляків пішов на фронт. У школі ми організовували волонтерські акції, збирали допомогу для наших військових, робили все, щоб підтримати наших захисників і наблизити перемогу.

Проте війна принесла не лише горе, а й нову силу. Моя родина, сусіди і друзі об'єдналися як ніколи раніше. Ми стали допомагати один одному, підтримувати тих, хто втратив надію. В такі моменти розумієш, що дуже важливо бути разом, триматися, навіть коли здається, що світ руйнується навколо.

За ці тисячі днів війни я багато чого навчилася. Я зрозуміла, що наш народ — це сила, яку неможливо зламати.

Кожен з нас робить свій внесок у майбутню перемогу. Хтось на фронті, хтось у тилу, хтось своїм словом чи допомогою. Ми всі віримо в нашу перемогу, і ця віра дає нам сили йти вперед.

Війна змінила нас, зробила сильнішими, незламними. Кожен новий день наближає нас до перемоги, і я впевнена, що Україна обов'язково переможе. Ми відновимо наші міста і села, наші домівки і наше життя. Я вірю, що після цих тисячі днів темряви прийде світло. Світло перемоги, свободи для нашої рідної землі.

Я вірю в наших захисників, які щоденно ризикують своїм життям заради нашої свободи. Я усвідомлюю, що кожен з нас може стати частиною цієї перемоги, навіть якщо зараз ми далеко від фронту.

Я намагаюся цінувати кожен момент, кожну хвилину життя, яку ми маємо, і сподіваюся на краще майбутнє для моєї країни. Я знаю, що, незважаючи на всі виклики, ми зможемо відновити те, що було зруйноване, і зможемо створити нову Україну, повну надії і любові.

Віра в перемогу – це те, що веде нас вперед, разом долати страх і сприймати виклики, які ставить перед нами життя.