Дмитрів Ольга, вчитель, Енергодарська гімназія №1 Енергодарської міської ради

"Війна. Моя історія"

Енергодару присвячую

Іду рідним містом, оглядаючись навкруги. Намагаюся пройти непоміченою, навіть затримую подих.

Чому я, наче звір, що крадеться своїм лісом, остерігаючись мисливців?

Тому, що моє місто “звільнили”. Звільнили від щирого дитячого сміху, свободи пересування, навіть продуктів харчування. Багатьох жителів звільнили від власного житла. Деяких - від життя.

Ці “рятівники” ходять по місту з автоматами, завжди парою або групою, бо вони бояться нас, українців. Я бачу це по їхніх очах, хоча і не хочу в них дивитися. Бо вони помітять, що дивлюся на них з невагою, злістю, ненавистю. А тоді може статися непоправне…

Ми, містяни, не хотіли, щоб нас “звільняли”. Виходили на мітинги, демонстрували нашу гідність і солідарність, але були зупинені мисливцями зі зброєю. Мисливцями на людей.

Моє любе місто, я полишила тебе, бо не мала змоги дивитися на цю наругу над тобою, пробач мені. Але кожного дня я пам’ятаю про тебе і сумую, заливаючись слізьми. Але вірю, що невдовзі ми зустрінемось і я знову буду гуляти знайомими вулицями, дихаючи на повні груди!