Красільнікова Дарія, 11 клас, Красноградський ліцей №2 Красноградської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Долженкова Олена Іванівна

"Війна. Моя історія"

Ранок... Гучні звуки літака відлунням пролунали в моїй голові. Прокинулася. Почуття нерозуміння, що відбувається, охопило мене, серце почало так швидко битися, неначе воно зараз же вирвиться назвоню, прохолодний вітерець пройшовся по моїй спині - це був страх... Так, саме він... Кожен з нас відчув його в той найстрашніший ранок в нашому житті. Перше, що спало на думку - ввімкнути новини.

І ось ці два слова, які назавжди запам’ятаються в моїй голові: почалася війна. Здавалося, що тільки вчора я переживала за контрольну роботу із зарубіжної літератури, а вже сьогодні разом з сім’єю думаємо, що робити далі.

Життя розділилося на “до” та “після” … Наступного дня тата забирають на війну. Сльози, переживання, страх (він завжди переслідував від початку війни і не залишав ні на секунду). Пам’ятаю, як тато дзвонив в перші рази, а я не могла з ним поговорити, бо дуже плакала. Потім так і жили: від дзвінка до дзвінка, від відпустки до відпустки. Далі забирають брата, і ми з мамою залишаємося один на один зі всіма труднощами і переживаннями. Надія, що все швидко закінчиться була у кожного, але з часом її зовсім не лишилося.

Найболючішою подією є: зникнення тата. Найгірше, що я не здатна нічим допомогти. По сьогоднішній день я досі не знаю, де мій батько, який називав мене так по-рідному: “доцею”... 

Ми стали сильнішими. Безумовно. Але назавжди в наших серцях залишиться шрам з датою 24.02.2022.