Бобух Іван, 3 курс, група 1К22, Слов’янський фаховий коледж КАІ

Вчитель, що надихнув на написання есе – Іванісова Наталія Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мене звуть Іван, і я хотів би розказати про себе невеличку історію. Народився я в місті Горлівка. Там закінчив школу і поїхав продовжувати своє навчання в залізничному ліцеї, а потім – у технікумі міста Слов’янська. Молодший брат і мати залишаються в рідному місті, а сестра мешкає в Миколаївці.

Моя професійна діяльність, яка пов’язана з відправленням поїздів та інформуванням на коліях, продовжується в Харківській області, у місті Барвінкове. Мені дуже подобається це невеличке містечко з його краєвидами та місцями відпочинку.

З моменту вторгнення у 2022 році наша залізнична дорога невпинно і навіть з потужним новим розмахом, попри вкрай недостатню кількість обслуговуючого персоналу, надавала і продовжує надавати транспортні послуги з перевезення пасажирів у різні куточки нашої країни, виконувала евакуаційні рейси, надавала інформаційні послуги людям і, звичайно, сприяла співпраці з військовими.

Дуже сильно змінився графік роботи та зросла відповідальність у ці неспокійні часи. Навіть після поранення під час однієї з робочих змін я не міг довго залишатися на лікарняному і постійно думав про своїх співробітників, які несли службу і фактично не мали часу на відпочинок.

Але, незважаючи ні на що, я вже третій рік поспіль є студентом Слов’янського фахового коледжу за спеціальністю «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології».

Так, це може звучати смішно, але я не звертаю на це уваги. Так, я дорослий студент, хоча зараз це звучить інакше – здобувач освіти. І друзі, які колись питали: «Навіщо це тобі потрібно?» – тепер цікавляться: «Як ти все це встигаєш?»

У мене є горда відповідь: коли людина хоче, то може встигнути все. А найголовніше – якщо справа, якою ти займаєшся, тобі подобається, то знайдеш і час, і бажання, і сили.

Вдень я працюю, коли є вільна хвилинка – на вихідних приєднуюсь до занять (адже вони відбуваються дистанційно), а ввечері виконую завдання та тестові вправи й отримую доволі високі бали. Також я беру участь у культурному житті коледжу й отримую за свої успіхи академічну стипендію.

Мене заспокоює праця на землі. Я отримую задоволення від результатів своєї діяльності та багатого врожаю, яким невпинно пригощаю своїх знайомих і друзів.

А ще я хотів би розповісти про свою любов до братів наших менших. У будинку зі мною мешкають п’ять котів і киць – маленьких і великих, сіреньких і смугастих. Вони завжди чекають мене з кожної робочої зміни.

З ними весело, спокійно, тепло й затишно. Але іноді доводиться й лікувати своїх маленьких друзів, бо вони, як і людина, можуть потребувати допомоги у складні моменти. Так, свого Маркізика я буквально приніс з вулиці, а вже наступного ранку був ветеринар, пігулки та операція.

Іноді, коли є вільна хвилинка, я займаюся бісероплетінням. У мене є роботи, які несуть у собі народний стиль, адже я створюю гердани у форматі української вишивки. До речі, з цими прикрасами я брав участь у конкурсі та здобув перше місце.

Маю нагороди, дипломи та відзнаки за твори мистецтва, а також сертифікати за участь у конференціях і відеороботи, за які наша команда отримала перші місця.

Я сподіваюся і вірю, що дуже скоро наша країна переможе й буде надалі розвиватися, а молоде покоління прославлятиме свій рідний край.

Так само і мої знання та навички стануть у пригоді для відбудови держави та подальшого надання допомоги кожній людині, яка цього потребує.