Алілуйко Єлєна, 9 клас, Тальнівський НВК «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія»

Вчитель, що надихнув на написання есе – Алілуйко Ніна Петрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Ніжною мелодією ступає дитяче життя по землі. Допитливі оченята радіють навколишньому світу, а теплі рученята довірливо торкаються краси, створеної Великим Творцем. Дитяча душа так щиро вірить у добро й ласку цього світу, надійний захист дорослих.

Та враз рашистська навала обриває рожеві мрії й кольорове дитинство. Українці змушені покидати рідні домівки, села, міста й рятувати життя.

Яке важке й сумне слово «переселенці» торкається їхніх сердець.

Я горда, що звусь українкою. Адже наш народ ніколи нікого не залишає в біді. Щиро радію за свою мужню й волелюбну, гостинну й доброзичливу націю, яка не залишила жодного переселенця без турботи й підтримки.

Моя зеленокоса Тальнівщина гостинно протягнула руки жителям Донбасу й Луганська, Миколаєва й Херсона, Харкова й Полтави.

У класі моєї меншої сестрички навчається чорнява першокласниця Арінка. Її сім’я з перших днів відчула жахіття війни. Вони перебували у підвалах і метро, чудом виїхали з палаючого Харкова.

Тальнівчани вночі й удень чергували на трасах державного значення. З теплотою й любов’ю зустрічали переселенців. Поїли гарячим чаєм, пригощали бутербродами.

Хтось прямував на Захід, а багато людей облюбували наше затишне містечко з синьооким Тікичем між скелястих берегів і залишилися тут жити.

Місцева влада безкоштовно надала добротний будинок для сім’ї Арінки. Сад, посаджений дбайливими руками дідуся, щедро пригощав плодами.

У вихідні дні ми запрошували родину в гості, щоб хоч трішки поселити в їхні серця краплини надії й радості.

Арінка, Леонтій, я і моя сестричка стали нерозлучними друзями. Зараз ми відвідуємо цікаві гуртки, беремо участь у конкурсах. Я, як старша, піклуюся про дітей.

Одного разу сім’я Лисаків отримала сумну звістку — померли дідусь і бабуся в Харкові. Батьки поїхали провести в останню дорогу рідних. Арінка й Леонтій залишилися в нас на тиждень.

Я разом із ними спала, розповідала на ніч терапевтичні казки. Малюки солодко засинали. І що цікаво — жодного разу не заплакали.

Спостерігаючи за солодкими снами малечі, їхніми сонними усмішками, я відчувала щасливі переміни в їхньому житті.

Арінка спросоння прошепотіла: «Я лечу на крилах чарівних мрій. Моя Україна дивиться на світ щасливими очима. Яскраво голубить сонечко лугові квіти, мелодію Перемоги співають бджілки, коник виграє чарівний гопак на скрипочці, над землею лине задушевна пісня соловейка. Кожна українська родина живе заможно й щасливо!»

Сила нашого народу — в єдності та підтримці, любові й взаємодопомозі, безкорисливості й доброті.