Кошман Ангеліна
Відокремлений структурний підрозділ "Роменський фаховий коледж Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана"
Викладачі, що надихнули на нанписання есе: Бондаренко Людмила Федорівна , Івко Світлана Віталіївна

Моя Україна майбутнього

Війна несподівано увірвалася до наших осель 24 лютого 2022 року. Ці страшні миті, що почалися о 4:00 ранку, не можна передати ані словами, ні жестами, про них навіть страшно згадувати. Усі плани та мрії лишилися як у тому страшному сні... З початку повномасштабного вторгнення кожен українець відчув на собі жах війни, що повністю огорнув нашу країну. Війна нещадна, кожного дня ходить, неначе примара, щоб забрати невинні людські душі. Для кожного слово “мир” означає щось різне, для когось – це просто бути вдома, обіймаючи рідних, а для когось мир – це насолоджуватися ясним небом та світлим сонечком , яке щоранку зазирає своїми промінчиками до нас в оселі та сповіщає про новий прихід дня! Для мене ж мир – це коли в моїй країні все добре, не гинуть військові та цивільні, діти в безпеці у своїх родинах, мир – це коли не чути звуків вибухів ,”шахедів” чи іншої воєнної техніки.

Адже передусім МИР – це відсутність війни! Щодня ми задумуємося, яке майбутнє чекає на Україну? Якою ми бачимо Україну після війни? Ці питання надважливі! Перше завдання або мету ми ставимо собі щодня – закінчення війни.

У майбутньому Україна має стати частиною Євросоюзу, посилити свою обороноздатність і, звісно, відбудовуватися, незважаючи на те, що ворог робить усе, аби стерти нашу самобутність та ідентичність. Наразі по школах на окупованих територіях вони знищують наші книги, навчальні матеріали, український одяг та експонати по музеях, намагаються викорінити із душ дітей, із їхньої крові Україну... Але вони не знищать нас, українців, як народ, як націю! Ми маємо свою історію, яка почалася раніше, ніж “їхня”, ми маємо свою культуру, релігію, традиції, які передаються з покоління в покоління. Наша держава славиться родючими грунтами, безкрайніми полями пшениці, ячменю, соняшнику... У нас багато талановитих людей, історичні постаті відомі всьому світові, самому Тарасові Григоровичу Шевченку у світі встановлено 1167 пам’ятників!

У народі кажуть, що майбутнього без теперішнього і минулого не буває, і це дійсно так. А ще хочеться, щоб у майбутньому все більше людей приїздили з-за кордону, а в діаспорах певних країн розвивали українську культуру, а на Батьківщині нарешті щоб почався усебічний розвиток усіх царин суспільного життя, і тоді точно ми сміливо крокуватимемо вперед!

Безсумнівно, Україна переможе клятих орків, які холоднокровно знищують нашу державу! Говорять, той, хто першим починає війну, її й програє. Найперше, що зроблю, коли Україна переможе, я обійму своїх рідних, зателефоную деяким близьким, увімкну українські пісні, звісно ж, без сліз радості не обійтися! Я радітиму за країну та наших людей! Бо ця перемога дасться нам важко, ціною стійкості, мужності й самопожертви героїв, які полягли за наше світле майбутнє, ціною невтомності й згуртованості волонтерів, ціною молитви матерів та дружин, ціною любові мільйонів людей до рідної землі…

Хочу побажати всім українцям: вірмо в Перемогу, вірмо в Україну, у її прекрасне майбутнє!