"Він не рухався, не подавав ознак життя, з вуха лилася кров"

Михайла Романюка російські військові вбили під час окупації Бучі 6 березня 2022 року. Вони вистрілили йому в голову на вулиці Яблунській.

Михайлові було 57 років. Народився в селі Димарка на Київщині. Мешкав із родиною в Бучі. Працював на будівництві. Був життєлюбом. Веселий, товариський, завжди всім допомагав – таким пригадують Михайла.

Після початку повномасштабної війни велика родина Романюків трималася разом у Бучі. Виїхати не могли, адже не мали власного авта.

«Михайло ж взагалі категорично відмовився покидати рідний дім. Вирішили облаштувати укриття в погребі й перебувати там», – пригадала родичка загиблого Вікторія Батура.

У ніч проти 5 березня 2022 року в Ірпені під завалами зруйнованого будинку опинився батько зятя рідного брата Михайла. Рятувальники витягли його та у важкому стані доправили в реанімацію.

Зять Олександр вирішив їхати до Ірпеня, щоби дізнатися, як його тато. Зв’язку із бабусею, яка жила там, не було, жодних новин про стан його батька не надходило. Михайло Романюк вирішив супроводжувати родича.

Вранці 6 березня 2022 року вони поїхали туди на велосипедах. Прямували по вулиці Івана Франка, а далі – по Яблунській.

«Олександр їхав першим, Михайло – за ним. Не доїжджаючи до вулиці Вокзальної, побачили жахливу картину: тіла людей, спалений бус. Але вирішили їхати вперед і пришвидшили рух по Яблунській. Олександр почув звук схожий на вибух петарди. Повернув голову і побачив, як Михайло разом із велосипедом впав на правий бік. Він не рухався, не подавав ознак життя, з вуха лилася кров», – розповіла Вікторія.

Олександр дивом залишився живий, бо постріли повторювалися знову і знову. Він звернув у провулок та зміг повернутись додому. Його наплічник був наскрізь прострелений. В Ірпінь чоловік так і не потрапив, а його тато невдовзі помер.

Родина Михайла вибралася з Бучі 9 березня: пішки, стежками вздовж озера, дістались Ірпеня. Волонтери довезли до Романівського моста, а звідти родичі поїхали в Луцьк.

«Чорною брилою на серці – відчуття провини за Михайла, тіло якого лежало на вулиці аж до звільнення Бучі. Старенькій мамі до самого похорону в середині квітня не говорили про його загибель. Брат Михайла Сергій не зміг провести його в останню путь, адже виконував свої військові службові обов'язки. Ми всі в родині важко переживаємо втрату. Щодня згадуємо Михайла, сумуємо за ним», – сказала Вікторія.

У загиблого залишилися діти, матір, брат, сестра, онуки та інші рідні.

Історія з instagram каналу Victims of russia.