Шандурська Евеліна, 11 клас, Опорний заклад освіти "Карапишівський ліцей Миронівської міської ради Київської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Щербина Орися Федорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я не зустрічала абсолютно щасливих людей, щоб від народження і до могили. Бо у житті, як на довгій ниві, всього трапляється. А от велику любов! Вона і близька і далека, і у слові і у думці. Вона і застерігає, і рятує. Вона зриває крик з душі і тугу  з серця, шалено кидає у простір, щоб рятувати... Вона є!

Він того часу з перебитими ногами, з осколками по всьому тілі тіг себе до своїх…

Напихав сухе листя у білизну, стягав із себе все лишнє і важке. І тіг далі і далі, - зранений, обстріляний, у на півсвідомості. Тіг себе посадками, аби не натрапити на очі ворога. Тіг ноги - обважнілі, перебиті, перев’язані. Тіг сам себе  по балках, видолинах, між дерев по прілому листю. Кліщі, мов орки, всмоктувалися в шкіру, а він повз на нечутний зойк і крик любові!

Їй сказали з того боку у слухавку: «Не вернувся з поля бою. Тіла нема». Розпач, туга і несамовитий зойк розколов повітря.

Руки до неба…. Надія на Бога… І віра… І молитва: «Живи! Я виходжу, я відмию, я буду з тобою! Живи!» І він чув серцем її молитву. Наближався до своїх, до неї, до любові! І хтось перетелефонував. І знов на колінах: «Живий!» Не вивдягалася, не причісувалась. У нікуди поїхала шукати, зустрічати, переконатися, що є на цьому світі! Зустріла біля лікарні. Впізнала. Обцілувала. Обмила слізьми непритомного, обезсиленого, але живого. Ще довго з ним по госпіталях, при кожній наступній операції і після (осколки у шиї, стегнах, дірки у перебитих ногах!) але з ним!

А він – герой для неї, для дітей. Він пройшов з 2014 і до 2022 пекло війни. Він був завжди там, де є місце для подвигу справжньому воїну. Його врятувала Любов! Любов є! Любіть!

Війна спонукає до боротьби з москалями. Тому для воїна другий фронт – це волонтерство. Воїн не здається!