Історії, які ви нам довірили
«Війна – серйозне потрясіння для нашої країни: щоденні втрати, збитки, смерть»
Радченко Артем, 17 років,
КЗ «Лисичанська ЗОШ І-ІІІ ступенів №7», м.Привілля
Есе «Один день»
Війна приємна тільки тим, хто не зазнав її
Вегецій
Жити в мирі – найголовніше в нашому житті. Ніколи війна не зробить людей щасливими. Збільшуючи території ціною війни, ті, хто її розпочав, не стають багатше морально.
Війна не обходиться без смертей. Ті сім’ї, що втрачають рідних, навіть знаючи, що вони герої, усе одно ніколи не будуть насолоджуватися перемогою, бо втратили найцінніше – життя дорогих людей. Тільки миром можна досягти щастя.
Коли я чую щось про війну, одразу виникає купа поганих і неприємних асоціацій. «Війна – це коли за інтереси інших гинуть зовсім невинні люди», – так писав про неї Уінстон Черчіль, але, на мою думку, немає нічого дорожчого, ніж людське життя.
Із художніх фільмів та книжок війна здавалася мені чимось фантастичним та захоплюючим. Я розумів, що в усьому світі кожен день хтось із кимось воює, але це не здавалось мені реальним до того моменту як…
У 2014 році, коли почалася війна у нашому місті, мені було десять років. Кожного дня ми чули гучні постріли зброї та гармат. У Привіллі почалася якась незрозуміла метушня. Вулицями ходили озброєні люди, які запевняли, що все нормально. Ми були налякані такою незвичною атмосферою, але паніки не було.
Мені пощастило, центр Привілля не бомбили, зачепило лише околицю міста. Моя сім'я,про всяк випадок, підготувала льох, щоб можна було сховатися, але цього робити не довелося. Більшість вікон у будинках у місті заклеювали клейкою стрічкою навхрест, щоб не вибило ударною хвилею, та скельцями не поранило людей. Страшне видовище: йдеш містом, а всюди білі хрести.
Із початком обстрілів знайомі почали виїжджати з міста, хто до родичів на деякий час, а хто і назавжди, за кордон. Наші родичі живуть у Луганській області, тому не було сенсу переїжджати з одного місця в інше, бо війна охопила всю Луганщину. Моя родина весь час перебувала в Привіллі. Шкода, що і зараз, коли місто повернулося до свого звичайного життя, ті, хто виїхали, так і не повернулися додому.
У десятилітньому віці важко зрозуміти, чому тоді почалася війна, але я знав, що повинен ставитися до цього серйозно. У той момент я хотів, щоб якомога швидше настав мир, бо він означає можливість жити повним і вільним життям, не боятися за життя родини та близьких людей. Війна – серйозне потрясіння для нашої країни: щоденні втрати, збитки, смерть.
Зберегти мир на планеті – ось істинна мета усього людства, яка повинна стати аксіомою для кожного. Тільки з миром можуть йти на перемовини керівники різних країн з народом і між собою. Здавалося б, проста істина, але ж…
Я дуже хочу, щоб люди навчилися домовлятися один із одним без зброї, і тоді не будуть виростати покоління, про які сказала Ліна Костенко у вірші:
«Війна – найбільше з лих.
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О, найстрашніше з літочислень
Війна – війною – до війни!»
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
