Литвинчук Антон, 11 клас, Спеціалізована школа №131 м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Біленська Вікторія Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вранці 24 лютого 2022 року я, як завжди, спав спокійним сном, але прокинувшись, відчув себе розгубленим і збентеженим. Почувши схвильовану, тривожну розмову своєї мами з подругою, я встав з ліжка і запитав у неї, що трапилось, а вона відповіла: «Синку, почалась війна». Мене приголомшила ця новина, і я не знав що робити. У своєму ще недовгому житті я багато книжок прочитав про війну, подивився фільми, але ніколи не міг подумати, що мені особисто прийдеться жити під час війни.....

Тато, який, як завжди, зібрався їхати вранці на роботу, стояв на автобусній зупинці. Несподівано він помітив у небі ракети, що летіли в напрямку аеропорту. Він відчув здивування і страх.

"Що це, в біса, таке? Невже це війна?!" – подумав він. Спочатку не міг повірити своїм очам, але коли почув перші вибухи, все стало зрозуміло. Війна стала жорстокою реальністю. 

Ми з сім'єю зібрали найнеобхідніші речі та вирішили виїхати з міста. Нас прихистила подруга мами в Коростишеві - невеликому містечку в Житомирській області. Там ми прожили майже пів року. Життя в нових умовах було складним і непередбачуваним. Відсутність достатніх коштів змушувала нас економити на всьому. Незнання міста і відсутність друзів створювали відчуття ізоляції. Нам було важко звикнути до нового оточення і знайти все необхідне. Ми не знали, де знаходяться найближча аптека, лікарня або магазин. Однак нам пощастило, і ми винайняли невеличку однокімнатну квартиру. Всупереч малим розмірам, вона стала для нас оазисом спокою та безпеки.

Сусіди виявилися дуже доброзичливими людьми й надавали нам посильну допомогу. Ми були їм безмежно вдячні за підтримку в такий непростий час.

Школа, в якій я навчався, була закрита, і мені довелося перейти в місцеву школу.  Було складно адаптуватися до нового навчального закладу та знайти нових друзів, але як би не було складно, я продовжував навчатися, плекаючи надію, що все скоро закінчиться.

Що я можу сказати? Перші дні війни, сто днів війни, тисяча днів війни - це для мене справжнє випробування. Невизначеність майбутнього, постійний стрес і тривога не давали спокою. Я просто намагався вижити та адаптуватися до нових, жорстоких та недитячих реалій. Реалій війни.