Ми до війни мешкали в Харкові. В перший день були вдома. Прокинулися о п’ятій ранку від вибухів, і потім я ще пішла на роботу. А десь наприкінці березня відкрила штору і побачила російські БТРи, які їхали в бік моєї роботи. Я зателефонувала за номером, який був в інтернеті, за яким треба повідомляти про ворожу техніку. Потім приїхав наш танк і наші хлопці. 

Було дуже важко вибратися з дому. В наш район ніхто не хотів їхати, щоб вивезти нас хоч кудись, ось це й було найскладнішим для нас. Знайомі їхали в Руську Лозову, і ми вирішили поїхати з ними. Там потрапили в окупацію. 19 квітня ми вийшли звідти на свій страх і ризик і переїхали в Сумську область. 

Моя дитина трирічна дуже погано пережила цей період – вона дуже боялася гучних звуків. 

І на наш із чоловіком психологічний стан теж не найкращим чином вплинула війна. Хотілося б, щоб вона скінчилася швидше. Хочеться повернутися до Харкова.