Тетяна Василівна евакуювалася з Мелітополя після того, як у місті щодня стало чути обстріли. Героїня згадує, що її не залишало почуття тривоги. У перші дні російського вторгнення жінка переїхала до доньки, але там було ще небезпечніше. Запасів продуктів не робили, тому що не очікували що буде війна, але перевести в готівку гроші з картки стало справжньою проблемою. Було незрозуміло, як виживати далі. Вона мріє повернутись додому і вийти на улюблену роботу, але боїться, що війна затягнеться.

Відчуття несвободи пригнічувало з перших днів окупації