Від осколків снарядів під час обстрілу нас захистив килим, який висів на стіні, де тепер величезна діра. Я вже збиралася спати, як раптом у будинок влучив снаряд. Я як сиділа біля столу навпроти цієї стіни, так і залишилася сидіти – не зрозуміла нічого.
Вірю, що від загибелі мене вберегли ікони, які я вишиваю сама. Молюся за здоров’я онука Михайла, який 24 роки живе з діагнозом ДЦП. Батьків Михайла немає в живих.
Відновити будинок до зими ми не зможемо, немає грошей. Будемо тулитися в двох уцілілих кімнатах. Село наше не газифіковане, а ще четвертий день немає світла. Ціни на продукти в магазинах дуже високі.
.png "Щоденник війни: З нашого міста виїхали майже всі")
.png "Імена")
