Сапегін Ярослав, 9-а клас, Харківська гімназія №25

Вчитель, що надихнув на написання — Сапегіна Наталія Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна…. Скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе в собі це слово! Це слово, наче отрута, просочилося в кожну оселю, в кожне серце. Війна – це породження зла. Людського зла. Війна – це не тільки минуле  людства, це, на жаль, його сьогодення... Це жахливий сон, з якого ми не можемо прокинутися.

На жаль, тепер і наше нове покоління знає, що таке війна. Більшість українців ніколи не бачили її на власні очі, але добре знають, що вона десь близько причаїлася на рідній землі. Раніше лише зі сторінок підручника історії ми дізнавались про війну, про її наслідки, а вже сьогодні вона прийшла у наш дім.

Харків. Ранок... Зимовий ранок… 24 лютого 2022 року о четвертій ранку сталася подія, яка сколихнула весь світ. Прокинувшись від маминого крику, у мене все змішалось у голові від страшного слова «війна». Що робити? Як діяти? Паніка… Дуже добре пам’ятаю цей ранок, який напевно залишиться у пам’яті кожного українця на все життя. Сталися перші вибухи в Києві, Харкові, Дніпрі, Луцьку…. Розпочався наступ з боку окупованого Криму на наші міста Харків, Суми, Чернігів, Житомир. І це був лише початок…

Війна триває, страшна війна.

Знову – потужний вибух у мікрорайоні, що поруч. Це сталося тоді, коли все місто спало.

Гучний удар розбудив нас, від нього в квартирі задзвеніли склянки, а стіни ледь не похитнулися. Мені здалося, що навіть дихати стало важче.

Ми з батьками схопилися з ліжок і побігли до коридору – нашого маленького укриття, де відчуваємо себе трохи захищеними. Хоча цей коридор і не завжди гарантує безпеку, в такі моменти він стає нашим прихистком.

На жаль, такі вибухи стали частиною мого життя, як і страх перед ними. Я навчився відрізняти віддалені звуки бойових дій від гучних прильотів.

Бойові дії стали нашим щоденним тлом: вдень я намагаюся зайнятися шкільними справами, а вночі засинаю з думками про те, що завтра знову може розбудити вибух.

У такий складний час не можна стояти осторонь подій, які відбуваються навколо нас. За час війни ми об’єдналися ще сильніше, ніж було до війни.

Всі роблять те, що можуть. Хтось став волонтером, хтось лікарем, інші виготовляють бронежилети, шиють білизну для захисників, готують смачну їжу.

З власного прикладу можу навести свою родину, яка надала прихисток кільком родинам, які залишилися без домівок. Вони приходили з маленькими сумками, брали із собою лише найнеобхідніше. Разом ми слухали новини і ділилися їжею. У тісноті, але разом, ми знаходили сили підтримувати один одного. Я зрозумів, що навіть у найтемніші часи людська підтримка робить нас сильнішими.

Ці роки війни навчили мене цінувати кожен день, підтримувати близьких і розуміти, що не всі речі можна контролювати. Кожен день – це боротьба, але я йду цим шляхом і знаю, що всередині мене є сили, про які я й не здогадувався.