Переселенка з Луганську з дітьми та чоловіком на новому місці займається допомогою іншим

Коли почалася повномасштабна війна, я була вагітна другою дитиною. Все сталося неочікувано, ми не знали, що робити й куди їхати. Ми були у той час у Полтаві і просто вирішили бути тут, бо тихо. Мої батьки залишилися у Луганську, на окупованій території. Ми за них дуже хвилюємося, бо в них теж неспокійно. Вони зовсім поряд з лінією фронту.

Ми, по суті, самі залишилися, усі наші друзі поїхали. Зараз є робота, все більш-менш добре, але ж ми хвилюємося за життя дітей. У нас двоє маленьких дітей, світла немає, а ми живемо на дев'ятому поверсі. Ще й постійні тривоги.

Взагалі-то, ми з перших днів хотіли виїжджати - ще в 2014 році, коли жили в Луганську. Війна – це те, від чого хочеться тікати, бо там, де ми проживали, і російські війська були, і постійні обстріли.

На деякий час ми виїжджали до знайомих, а потім, коли затихло, повернулися, бо там дім і невелике господарство. Ми не могли це залишити надовго.

Чоловік – служитель церкви, він у Полтаві був поставлений помічником, тому ми поїхали сюди. Подобається загалом місто, і, як виявилося, воно ще й тихе порівняно з іншими під час війни. Ми тут допомагали тим, хто виїхав, своїми ресурсами – грошима, речами, чим могли. 

Треба, мабуть, просто робити якісь невеликі справи, що можуть радувати: допомагати іншим, або щось те, чим раніше займалися, ще до війни, або якісь заходи відвідувати. Це, звісно, нечасто трапляється, бо маленькі ж дітки. Але хоч трохи відволікає. Бо коли ти ще й ночами не спиш, і така обстановка в країні, то психологічна напруга не відпускає надовго. 

Хотілося, щоб цього року все припинилося, але тут не вгадаєш, бо наш сусід вирішив не зупинятися. Хочеться, звісно, вірити, що цього року прийде перемога – цілковита, абсолютна – і будемо її святкувати з родиною. 

Ми хочемо жити в Україні, щоб наша країна відновилася, щоб стало краще, ніж було. Бо так, як було раніше, вже не буде. Тому сподіваємося на краще в країні в усіх сферах. Маленькі українці підростають, куди ж їм їхати? Лишаємося тут.