Я живу у Слов’янську. О п’ятій ранку двадцять четвертого лютого прокинулась від вибухів. Від стресу у мене зник апетит, я перестала їсти. Лягала спати і боялась, що прилетить. Морально дуже важко переживати страх за життя. 

Довелося виїхати після того, як прилетіло на сусідню вулицю.

Після обстрілу Краматорського вокзалу боялась їхати потягом, тому поїхала автобусом. У знайомих в Кіровоградській області я прожила декілька місяців. Там були добрі люди і завжди допомагали. Дуже хочеться, аби і надалі люди підтримували один одного, щоб всі дочекалися миру.