Удовіченко Дмитро, 2 курс, Харківський фаховий педагогічний коледж КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гейдел Алла Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

З початку повномаштабної війни в Україні пройшло вже більше тисячі днів, за цей час відбулося багато різних подій , вважаю що наразі кожен українець має багато історій пов’язаних російською агресією, які він може розповісти . Отож і я розповім про свій життєвий шлях з початком війни. Як я зустрів війну? Війну я зустрів без усілякої паніки, 24 лютого я, як завжди, прокинувся й хотів збиратися до школи, але мама зайшла в кімнату і спокійно сказала що сьогодні до школи я не йду, тому що почалась війна.

Перші декілька днів я не сприймав війну, як щось дуже страшне, навпаки із якоюсь зацікавленісттю та нерозуміння ситуації спостерігав за подіями.

Розуміння ситуації почало приходити тоді, коли російські снаряди почали прилітати біля мого дому, та російські літаки пролітали над головою. Разом із сім’єю було прийняте рішення, що ми залишаємось у Харкові, тому що ми не хотіли залишати тут наших бабусь і дідусів. Перші декілька тижнів ми з другом продовжували гуляти у нашому дворі, притримуючись базових правил техніки безпеки. На той час дітей у нашому дворі вже майже не було, й єдиними нашими розвагами були мобільні ігри та походи за гуманітарною допомогою. В перші місяці війни я бачив багато прильотів біля свого дому, були часи коли замість скла у вікнах в нас були саморобні склопакети з плівки, тому що від прильотів російських РСЗО в нас вибивало вікна. Також були часи, коли приходилось ночувати у бомбосховищах, так як окупанти масивно обстрілювали мій район.

За весь час який йде війна, я лише два рази переїзджав зі свого району в інший, щоб перечекати активні обстріли у більш спокійному місці.

Так як я спортсмен, то з початком війни мої гуртки припинили свою роботу, але вже у квітні місяці 22 року ми з моїм тренером почали займатися дистанційно, та трішки повертатися у звичайний режим. Вже влітку 22 року, десь у липні місяці, моя студія, де я тренувався відновила свою роботу, й я повернувся до звичайних очних тренувань. Восени 22 року я вже поїхав на перші змагання до Дніпра, в якому на той час було спокійніше та безпечніше.

Наразі я вже повністю пристосувався до військових умов, та продовжую навчатися й тренуватися в повному обсязі.

За час війни в мене з’явилися нові хобі, якими я з радістю займаюсь, ще я став тренером в своєму направленні. Також в мене з’явилось безліч нових знайомих, з якими ми зустрічаємось на вихідних та ходимо гуляти по місту. Ось такий мій життєвий шлях за 1000 днів війни.