До війни я мешкала в Слов’янську. В перший день війни до мене приїхали куми, аби ховатися у підвалі. Після чотирнадцятого року всі мешканці Слов’янська розуміли, які страшні часи нас очікують. А 2014 році багатьом  доводилось бігти від війни, як і мені. Цього разу все набагато страшніше. Обстріли сильніші, летять ракети та обстрілюють з літаків.

Перші місяці у місті не було води і газу. Важко було, але варіанти вижити були. 

Я виїхала до Києва. Спочатку мені було некомфортно, але потім я звикла. Чекаю мира, а все інше ми зробимо самі.