Коли розпочалася повномасштабна війна, над головою літали літаки РФ, продуктів харчування не було, полиці в магазинах були пусті, вибухи, танки РФ, страшні пожежі, крики, дітей людей, не розуміли, що робити далі, як жити далі...

Приїхали до родичів, вони живуть у приватному будинку, ночували на матрасах у підвалі, виходили нагору тільки за необхідністю, бо початок війни перший день супроводжувався страшними вибухами, від літаків, які літали над головами, трусився будинок.

Було дуже страшно, намагалися заспокоїти дітей в першу чергу.

Дитина не розуміла, чому вони прийшли на нашу землю вбивати, по цей день кожен день чуємо вибухи, у дитини досі від страху пітніють ручки. Дитина важко переживає вибухи, звуки шахедів, пітніють руки, голос дрожить, стала нервова, збуджена, порушився режим сну та їжі

Найстрашніший день був, коли ми виїжджали гуманітарним коридором, а в місті залишалися родичі, і ми не розуміли чи побачимось ми ще чи ні, це був найстрашніший день. Але після повернення додому в місто Суми, тут кожен день падають ракети, шахеди, Каби,  боїмось тому кожен день такий страшний, коли чуємо вибухи і дякуємо Богу, що залишились живі.

З гуманітарною катастрофою стикнулися з початку війни та до кінця березня, добре що були якісь запаси їжі, кожна людина ділилась тим, що мала, обмінювалися їжею.

Речей, які б нагадували про початок війни немає, бо збирались за декілька хвилин, що встигли, те і похапали в сумку, не було часу вибирати.

Моя дитина була свідком травмуючих подій, бачила, коли шахед прилітав у будинок.