Мені 81 рік, з п’ятого поверху на низ не виходжу, тільки по квартирі з паличкою - ноги до колін не працюють. Літаки літали - звідти ще стрес. Тепер, тільки який тріск – і в мене відразу серце вибиває.

З нестачею води зіткнулася: три місяці не було води. Ліками допомагають волонтери, а газу не було, світло теж відключали. Мені мама розповідала, як я народилася під час війни - так мабуть, зараз ще гірше.

Шокує, що немає спокою. Лягаєш спати і думаєш, що прилетить. Тільки і чуєш: «Бах! Бах!» 

Раніше родина була  разом, а зараз приходить дитина раз на тиждень. Як де стукне – вона дзвонить: «У вас все в порядку? Бо бахає». Куди діватися, жити треба. Не ляжеш живим у могилу. Навчилася долати стрес завдяки людям, сусідам, які допомагають.

Мені вже стільки років… не знаю, що буде далі… мені б миру дочекатися.