Про війну дуже страшно навіть говорити - не знаєш, що завтра буде, все страшне. Зараз пішла до дітей жити, бо одній тяжко дуже, а так все гаразд. Не виїжджала. Дітей відправила, живу в їхньому домі. Всі рідні виїхали, хто куди. Онуків не бачу.

Найстрашніше - ці бомбардування, коли прилітало в місто. Не знали, що буде далі. 

В минулому році газу й світла не було. Кажуть, що будуть відключати, але зараз нормально. Робота в городі – це мене тільки рятувало. Бахають, а я копаюсь.

Я надіюсь, що все буде гаразд, що наші хлопці відстоять нас, і не дадуть цим гадам лізти далі.