Смоловий Богдан, учень 121 групи Таращанського технічного та економіко-правового фахового коледжу

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тарасенко Наталія Миколаївна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Україно, нещасна моя ненько. Хоча, чому нещасна?... В дитинстві я чув легенду про те, як Бог роздавав землю різним народам. Україні дістався наймальовничіший куточок, який Господь приберіг для свого раю. І правда, яка ж гарна рідна земля: гори, луки, ліси, степи, повноводні ріки… Ніби рай на землі. Але що ж це я? Був рай… Як боляче казати «був». Адже зараз вона понівечена бомбами, снарядами, ракетами. Ще два роки назад важко було уявити, що це станеться. Та сталось.

Сталось страшніше, ніж можна було собі уявити. Рашисти віроломно напали на мою Україну, знищуючи все на своєму шляху. Весь світ завмер, чекаючи, що Україна за тиждень впаде. Як же вони помилялись! Адже Україна мала не тільки чудову природу, а й незрівнянно мужніх, сміливих, добрих людей. Всі, як один стали на захист своєї Батьківщини.

Ось тоді в моєму серці прокинулось почуття, яке не полишає мене до цих пір. Це – гордість за наші збройні сили, гордість за український народ: добрий, відданий, готовий до самопожертви. А ще прийшло усвідомлення, що я - часточка цього народу. Мені самому цікаво, чи прийшло б це усвідомлення, якби не почалась ця страшна війна? Можливо б і ні.

І ми й далі жили б одурманені брехнею, наївно вірячи «найближчому сусіду» в його щирість та добре ставлення. Шкода, що це моє усвідомлення прийшло після того, як Україна вже заплатила страшну ціну. Я впевнений, що прозріння прийшло не тільки до мене, а й для багатьох інших моїх ровесників і не тільки.

Зараз найзаповітніше бажання справжніх патріотів – Перемога України. Тож задля неї треба, стиснувши зуби, ковтаючи сльози та стримуючи страшний душевний біль за тими, хто поклав за неї свої життя, щоденно наближати її. Разом ми – сила. Силу в єдності відчуваю, співпрацюючи з громадською організацією «Материнське серце», яка діє в моєму місті. Звичайно, я не можу повноцінно там працювати, адже я студент і розумію, що моїй країні потрібні будуть хороші спеціалісти в різних сферах, тому старанно навчаюсь.

Але коли випадає нагода, я, із задоволенням, допомагаю волонтерам. В цій організації впевнені, що маленької допомоги не буває. Головне, щоб кожен робив свій посильний вклад. Я впевнений, Україна переможе. Вона стане ще кращою, ніж була до війни: піднімуться з руїн міста, відновляться школи, дитячі садочки, лікарні, запрацює промисловість.

Україна буде квітучою, багатою, комфортною для життя державою. Для українців будуть відкриті всі кордони, але вони прагнутимуть жити у своїй державі, найкращій у світі. І так буде.

Україно, молюся за пам'ять

Убієнних за волю синів

І за тих, що у душах запалять

Пломінь правди, щоб край заяснів.

 Україно, лише в милосерді

Час єднання синів настає.

То нічого, що ми не безсмертні,

За безсмертя молюся твоє.

 Отче наш, у Твоїм часоплині

Все минає - ридай, не ридай.

Прости, Боже, гріхи Україні

І надалі грішити не дай.

 

Володимир Забаштанський