Юрченко Нікіта, 14 років, учень 9-Д класу гімназія №34 “Либідь” ім. Віктора Максименка, м. Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Сінчіневіч Тетяна Анатоліївна

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

24 лютого, четверта ранку - день, коли весь світ сколихнувся від подій, які розпочала країна-терорист на території моєї Батьківщини. Це день, коли весь світ побачив справжнє обличчя росії: вона підступно вночі напала на Україну.

Для мене все розпочалося о 8 ранку, коли мама, збентежена та схвильована, розбудила нас з братом і сказала, що почалася війна. Спочатку я не розумів, що відбувається, був дуже розгублений та засмучений. Згодом це переросло в паніку. Я почав дивитися новини й все більше й більше усвідомлював,  що відбувається.  Мої батьки прийняли рішення виїхати з Києва в село, щоб хоч якось убезпечити нас з братом. Перебуваючи там, ми дізналися, що підприємство, яке створював мій батько з нуля, повністю знищили окупанти. Не залишилось нічого. Воно знаходилось під Бородянкою, у селі Луб’янка.  Я розумів, що буде дуже важко, але усвідомлював, що батько ніколи не опустить руки і обов’язково все відбудує, адже від цього залежить не тільки наш добробут, а й життя і добробут всіх його робітників. Тому в березні, як тільки звільнили Київщину, батько одразу повернувся додому та почав відновлювати підприємство. Ми з мамою і братом повернулися в травні. Потроху життя почало налагоджуватися, я був дуже радий.

Але я й досі не можу зрозуміти, чому росія так вчинила, це було дуже підло та жахливо, через це загинуло дуже багато людей. Наш народ не здався, а навпаки – згуртувався.

Наш Президент Володимир Зеленський став Героєм України. Мені дуже сподобалась його відповідь США, коли вони запропонували йому евакуацію: ”Мені потрібна зброя, а не таксі”.

Також дуже великий внесок у нашу якнайшвидшу перемогу в цій війні зробили звичайні громадяни та волонтери, які збирають все необхідне для постраждалих та внутрішньо переміщених осіб. Це дуже приголомшливо, наскільки наш народ згуртований та відданий своїй Батьківщині!

Війна – породження зла. Скільки життів зруйнувало це зло, скільки маленьких доль. Хочеться сподіватися, що все це сон, всього лише поганий сон. Багато країн підтримують Україну зброєю, грошима, провізією. Українців, які виїхали з країни,  зустрічають з теплим одягом, їжею, дахом над головою. Це  дуже важливо для нашої держави та нашого народу. Особливо неймовірними я вважаю наших захисників ЗСУ. Контрнаступ, який наші воїни здійснили, звільнивши всю Харківщину, був вражаючим та ефективним! Патріотизм, незламна сила духу, сміливість – це риси характеру, які притаманні нашому народу, нашим захисникам. Згадуючи усі події, які сталися під час війни, я відчуваю різноманітні емоцій. Всі ці події назавжди залишаться в моїй  пам’яті, як і в пам’яті кожного українця.

Мир – породження добра. Добро завжди перемагає зло, і врешті добро переможе, а війна закінчиться. Мир – це коли люди виходять на вулицю без страху, коли дітки безтурботно бігають на своїх майданчиках у рідному місті, учні здобувають освіту, відвідуючи навчальні заклади, а не займаючись онлайн; коли всі ми будемо знаходитись під спокійним, мирним небом. Щастя, спокій, радість – те, що потрібно людям України в цей момент. Надія, віра, підтримка та згуртованість – все це допомагає громадянам України не здаватися і йти до кінця, захищаючи рідну Батьківщину.

Я – українець і  цим пишаюся. Я вірю у свій народ, свою країну, знаю, що ми переможемо. Ми зазнали багато пошкоджень через окупантів, але

я переконаний, що ми це переживемо, виженемо терористів з нашої землі та все відбудуємо. Все буде ще краще.

Кожної секунди наш народ стає ще більш об’єднаним та сильнішим. Саме це допоможе нам перемогти ворогів та залишатися вільним народом. Сила в єдності і любові до Батьківщини!