Привіт, мене звати Кіра. Мені 14 років. Я з міста Ірпінь, від самого народження і до теперішнього часу мешкаю в ньому. Це неймовірно гарне місто-Герой. Частіше за все я ходжу гуляти в Парк Незнайка, в Львівську майстерню шоколаду та різні кав‘ярні. Ірпінь мене насправді надихає і дає мотивацію рухатись далі, він стільки витримав і не здався, тому і я маю йти до кінця. На мою думку, осінь в Ірпені найнеймовірніша, повсюди падає листя і це надає особливу атмосферу. Тоді я дуже часто ходила на набережну та каталась там на велосипеді. Також одне з улюбленіших місць, це невеликий ліс на сьомій лінії. Його я люблю через спогади, бо до війни кожного дня ходила через нього з подругою в школу.

Під час війни я з сім‘єю виїхали до села Липки в Житомирській області. Це було непогане село, я знайшла нових друзів, з якими провела ці три місяці, але все одно неможливо порівняти з Ірпенем. В цьому місті було все моє життя, тому для мене Ірпінь особливий. Нових друзів в мене з‘явилось достатньо, хоч зараз більшість з них просто знайомі. Ми часто ходили разом гуляти, іноді грали в футбол з хлопцями. Коли ми поверталися додому, я була звісно дуже щаслива, сумувала за ним все таки, але й було трохи сумно розлучатися з новими друзями там. Перший місяць я їздила в Липки на вихідні, потім знайшла вже нових друзів в Ірпені та не так сильно хотілось їхати 5 годин в село.

Війна насправді змінила моє життя та життя моєї родини в гіршу сторону. Більшість моїх рідних та друзів зараз за кордоном і я не знаю, коли зможу побачити їх. Також тепер я не маю змоги ходити до своєї школи і весь останній рік в ній провчусь дистанційно. Найбільше я сумую за моєю наближчою подругою – Серафімою. Раніше ми мешкали в 5 хвилинах друг від друга, тепер вона на невизначений період в Польші. З нею ми знайомі ще з першого класу, хоч і близько спілкуватися почали тільки в п‘ятому-шостому. Разом ходили на баскетбол та англійську. Були реально нерозлучні.

Я дуже вдячна моїм батькам за все, що вони для мене роблять, навіть у такий складний час вони забезпечують мене комфортним життям. Також я вдячна бабусі, яка теж багато для мене робить. Я вдячна моїм близьким друзям, які не дивлячись ні на що, поруч зі мною. Вдячна нашим воїнам, завдяки яким я можу спокійно спати по ночам. У першу чергу я звичайно мрію про перемогу України, це моя найбільша мрія на даний момент. Наступна мрія, яка також є ціллю, добре закінчити дев‘ятий клас, поступити в гарний коледж та й майбутньому працювати на роботі, від якої насправді буду отримувати задоволення. Як я вже писала вище, я мрію зустрітися з Серафімою, моєю подругою. Гадаю, зараз це найбільші та найважливіші мрії. Та я впевнена, що в кінці все закінчиться позитивно.