Ми не були вдома вже понад два роки. З Донецька тікали в серпні 2014-го. Були вибухи, були «бабáхи», дитина плакала. Підвалу ми не маємо, ховатися ніде, а поки добіжиш куди-небудь, може просто вбити.

Ми осіли у Святогірську. Місцева влада виділила нам кімнату в пансіонаті «Сосновий бір». Моя дочка, чотирирічна Ліза, знову почала усміхатися. Я спокійна, тому що тут діти можуть гуляти.

Вдома я не відпускала доньку на вулицю – боялася. Адже обстріл міг початися будь-якої хвилини.

Звичайно, коли ми приїхали, було дуже важко. Спочатку вижили лише завдяки гуманітарній допомозі Фонду Ріната Ахметова.