Коли почалася війна, ми не одразу усвідомили, наскільки все серйозно. У перші години здавалося, що це щось короткочасне, що ось-ось усе закінчиться. Але дуже швидко прийшло розуміння, що почалося справжнє пекло.

Спочатку ми чули вибухи десь далеко, а потім вони стали ближчими. Почалися обстріли, з’явилися перші руйнування. Моя дитина була дуже налякана. 

Залишатися вдома стало небезпечно. Ми вирішили виїхати. Зібрали найнеобхідніше і вирушили до Дніпра на своїй машині. У Дніпрі почали нове життя. Винаймаємо житло, хоча воно дороге, і це непросто. Я працюю, намагаюся утримувати себе і дитину. Вдома більше немає ні будинку, ні квартири. Наше селище повністю знищене. 

Мій чоловік і син служать у Збройних силах України. Іноді здається, що світ звик до війни. Я просто хочу миру. Хочу, щоб усі, хто зараз на фронті, повернулися додому.