Літвінов Олександр, учень 10 класу Запорізької гімназії № 6

Вчитель, що надихнув на написання есе: Кочергіна Світлана Віталіївна

«Моя Україна майбутнього»

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі Т.Г. Шевченко

Напевно, наші життя вже ніколи не будуть такими як раніше, адже криваве колесо війни прокотилося по всім людям нашої країни без виключення. Але в наших серцях яскраво світить промінь нашої людяності, добра й надії. Саме це й стане ресурсом для кожного українця в мирному житті.

Певно що мир для українців це час, коли на всій території України не залишиться й духу ворожого, коли наші співвітчизники, лягаючи спати уночі не будуть боятись невмолимого снаряда, який прилетить, будуть вірити в те, що завтра вони прокинуться. Ось тоді й постане мир на нашій землі, чистій від сліз безневинних людей, скривджених російськими окупантами, землі вільній від кривавих вбивств і відкритій до світу. Але як в наших серцях завжди світитиме надія, так має ніколи не згаснути люта ненависть до війни!

І постане тоді нова Україна. Як держава, що захистила не тільки своїх громадян, але й всю Європу від варварської навали, вона займе шановане місце в післявоєнній світовій спільноті, і сподіваюсь, відкриються для України двері Ради безпеки ООН. З попелищ згорілих лісів і полів, сірих руїн винищених будівель чи цілих міст з’являться нові безкраї ліси й нові забудови, що стануть домом для всіх, хто бачив війну, пережив її.

Велика відбудова стане одним символів відродження Батьківщини. Ми будемо пам’ятати всіх, хто віддав на полі бою своє життя заради того, щоб нам не довелось віддавати власні, цей приклад відваги й самовідданості стане прикладом для майбутніх поколінь, на плечі яких ляже завдання не допустити повторення жаху війни. Важливим буде не забувати цю страшну, сповнену бруду й крові війну, яка, безумовно, залишиться глибоким рубцем на тілі українського суспільства.

Саме припрацювання цих надзвичайно травмуючих подій через історичні роботи, персональне осмислення власного місця в воєнні часи кожного окремого українця, викладання істинної інформації про війну в навчальних закладах дозволить українському народові відрефлексувати жахливу спадщину війни з Росією, загоїти моральні рани суспільства і створити умови недопущення повторення цих моторошних воєнних днів.

Україна буде надзвичайно відкритою до всього світу, її міста сповняться людей, що люблять власну землю, що люблять власне життя й ставляться з повагою до інших людей незалежно від їхньої мови, національності чи релігії, адже все це не має великого значення, головне одне – ми люди. «Ти знаєш, що ти людина?» – писав Василь Симоненко, й саме це знання стане основою для нового українського суспільства, в якому ніколи не знайдуть собі місця злоба й ненависть.

Коли ж настане мир, і Україна знову та на віки буде вільна і єдина, я, певно, першим ділом зроблю одну справу – поїду на Азовське море. Змалку я проводив багато часу в селі у бабусі поряд з морем, і ці сади, поля, цеглова хата в вечірньому світлі й морський бриз стали для мене надзвичайно рідними.

Все це стало частиною мене самого: морські хвилі, сільська дорога й тополі вздовж неї, що йдуть за небокрай аж до схилу над Азовським морем. Й коли почалася війна, я відчув, що мій світ розвалився, сам я відчув порожнечу, ніби частини мене ніколи й не було. Саме тому для мене надзвичайно важливо відновити свою цілісність, єдність з тим що люблю, відчути, що моя Україна знову поруч, знову доповнює мене.

А після цього мені потрібно буде вбудовувати себе в нове українське суспільство, як успішного лікаря, друга, чоловіка, батька, а головне – як людину, адже саме перед новим поколінням постане завдання розбудови нової української держави, яка розжене морок і осяє себе й весь світ цінністю свободи й людського життя.