Гончаров Іван, 2 курс, Слов’янський фаховий коледж транспортної інфраструктури

Вчитель, що надихнув на написання есе - Плоха Вікторія Леонідівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Іноді життя поділяється на «до» і «після» не за календарем чи порою року, а за миттєвістю, яка стає віссю внутрішнього світу. Вона не завжди гучна, але її неможливо оминути. Для когось це - особисте відкриття, для когось - трагедія, а для багатьох українців, включно зі мною, - це війна, яка змінила все.

24 лютого 2022 року почався, як звичайний зимовий день. Але вже за кілька годин стало зрозуміло: звичайне - завершилося. Цей ранок назавжди врізався в мою пам'ять. Це була не просто політична подія.

Це був удар по нашій реальності, нашому спокою, нашому майбутньому. Дитинство скінчилося, навіть для тих, хто ще вчився в школі. Того ранку я подорослішав, як і тисячі інших українських підлітків.

Усе стало інакше. Те, що здавалося звичним і навіть нудним, раптом стало безцінним. Сніданок з родиною, дорога до школи, розмова з друзями на перерві - усе це зникло. Їх замінили повітряні тривоги, новини про обстріли, збори у тривожні валізки. Навіть тиша стала іншою - важкою, напруженою, тривожною. Спершу війна здавалася чимось далеким, подією з новин. Та згодом вона увійшла у кожен дім. Хтось втратив житло. Хтось - близьких. Але, разом із цим, ми отримали щось нове - спільність. Ніколи ще Україна не була такою єдиною, як у ці дні. Люди, які раніше були незнайомцями, допомагали одне одному, як рідні. Волонтери, які жертвували своїм комфортом. Солдати, які безстрашно боронили наші міста. Медики, які не покидали лікарень навіть під обстрілами. 

Війна оголила суть: хто ми є насправді. У масках буднів ховалися справжні герої. Ми почали більше говорити українською, цікавитися власною історією, культурою, піснями. Слова «Слава Україні!» стали не просто гаслом, а виявом нашої душі.

До цієї події я жив у своєму світі - з домашніми завданнями, мріями, планами. Я думав про ЗНО, про подорожі, про улюблені фільми. Але після - я почав думати про цінності. Я зрозумів, що життя крихке, як порцеляна. Що важливо встигнути сказати «дякую», обійняти маму, підтримати друга. Що свобода - не абстрактне слово з підручника історії, а щось, за що сьогодні віддають життя.

Сьогодні я живу в умовах, коли майбутнє непередбачуване. Але, попри все, я знаю: ця подія навчила мене жити глибше.

Ця подія навчила мене не здаватися. Навчила, що справжня перемога починається всередині: коли ти не дозволяєш страху зламати себе, коли продовжуєш вчитися, мріяти, ділитися теплом.