Бєліков Максим, 8 клас, Волноваський ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 Волноваської МТГ Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сировацька Олександра Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Допомога, яку ми отримали під час війни від жителів села, що на Дніпропетровщині, змінила і наше життя, і наш світогляд. З першого дня, коли ми тільки почули, що почалася війна, ми вимушені були полишити свою домівку і втекти подалі від того жахіття. У батьків був страх за моє життя та сестрички. Ми перші заїхали в село, що на Дніпропетровщині. І от та допомога, яку ми отримали від небайдужих людей змінила все. Наше життя докорінно змінилося. Воно поділилося на до і після. У нашому світогляді з’явилися нові погляди на життя в цілому. Це віра в український народ. Переконання, що якщо ми маємо такий народ, то ми обов’язково вистоїмо. Віра в Збройні сили України! Віра в нашу перемогу! Надія на краще життя.

24 лютого, з перших днів війни, в село почали прибувати переселенці  з гарячих точок. Перші заїхали біженці з Волновахи. Потім з Костянтинівки. Нас дуже щиро і тепло зустріли місцеві жителі.

Активісти села зараз же прийняли на себе роботу з розселенням людей. Люди швидко почали привозити продукти харчування. Привозили й приносили все, консервацію, яйця, олію, сало, м'ясо, фрукти, овочі. Все, в кого що було. Люди ділилися останнім. Приносили одяг, постіль. Приходили і питали, може щось нам треба.  Так ми і вижили. Наші емоції були позитивними. Радість, що нас не кинули напризволяще, любов до цих ще недавно незнайомих людей, гордість за наш народ.

Нам допомогли зареєструватися, як переселенцям, отримати гуманітарну допомогу, адаптуватися у незнайомому середовищі.

Ставлення місцевих жителів до нас,  переселенців, було таке, що зворушувало  до глибини серця. Кожна людина була задіяна в допомозі. Тут було організовано пункти збору речей першої необхідності для переселенців. Така людяність  під час війни дуже вплинула на нас. Це щось неймовірне! Наші почуття не передати словами. У нас поступово зникала тривога за наше майбутнє і тривога за Україну в цілому.

Ми дуже вдячні всім небайдужим, що прихистили нас, дякуємо за їх неоціненну допомогу.

Тому, коли громада згуртувалася, щоб плести сітки для наших військових, ми теж відгукнулися на цей заклик. Ми відчували, що наша допомога конче потрібна для захисту нашої держави. До нас долучилися ще переселенці з гарячих точок. Діти активісти, привели своїх друзів. Ми поділилися на групи. Одні різали ножицями тканину на смужки, інші вплітали її в основу в рибальські сітки, які нам доставляли місцеві рибалки. Було важко, але ми згуртувалися і робили їх дуже швидко. Ми за місяць війни, на замовлення військових, сплели 38 сіток.

Працювали ми з ентузіазмом тому, що знали, якщо не зупинити ворога зараз, він поневолить всю Україну. А наші сітки врятують життя нашим захисникам.

Сітки зразу ж забирали волонтери і везли їх на місце призначення, в гарячі точки, на блокпости. Приємно було бачити їх  на блокпостах, які ми в’язали своїми руками. Адже свої сітки ми не переплутаємо з іншими. На місцеве населення наша допомога вплинула позитивно. Вони бачили, що переселенці теж не стоять осторонь. Вони теж включилися в роботу громади і допомагають, чим можуть. Спільні зусилля допомогти країні здружила нас ще більше. А ще ми бачили велику допомогу Збройним силам України навколо нас.

Всі мешканці села,  в тому числі і переселенці, дружно почали готувати різні страви і передавати волонтерами на передову, в госпіталі. Готували день і ніч.

Коли ми побачили на своїх вулицях наших військових, то вирішили теж долучитися, щоб швидше наблизити перемогу. Ми з сестрою, якій було 6 років, ліпили пиріжки, та різну випічку, а допомагала нам бабуся. Вона нам замішувала тісто на дріжджах, сестра качала на варяниці, а ми з бабусею ліпили пиріжки з капустою та картоплею. Потім просто виходили на вулицю, зупиняли машини з військовими і ще гарячими пиріжечками пригощали їх, вони були дуже раді і фотографувалися з нами. Мама наша готувала для них борщі та різну страву.

От тоді я побачив в нашій родині взаємодопомогу, яка стала для мене переломним моментом в житті.

Вона повністю змінила моє сприйняття єдності українців. І дуже вплинула на моє бачення майбутнього і особистого, і всієї України. Ми зобов’язані вистояти! Спільними зусиллями здолати ворога! Відбудувати міста! І тоді ми заживемо щасливо у рідній, вільній Україні!