Радіонова Лілія, вчитель, Войнашівський ліцей Барської міської ради 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Дуже, дуже, дуже хочу перемоги… А що я роблю для цього? Спочатку рятую себе. Потім – родину. Далі намагаюся створити безпечний простір для інших. Як соціальний педагог, як учителька,  я усвідомлюю, що моя роль у цей складний час стає ще більш важливою і відповідальною. Адже моя допомога під час війни полягає не лише в донатах, а й наданні підтримки, створенні безпечного простору для дітей.

Введення практики дистанційного навчання під час воєнних дій було дещо важким для моєї роботи як соціального педагога. Діти сиділи вдома, батьки не розуміли, що робити і що ними робиться.  

У цей час відбувалися звернення різноманітного характеру: як жити в злагоді з самим собою та з іншими і як вступати в стосунки зі світом, щоб життя приносило задоволення. Тому моїм першочерговим завданням було знайти дієві  засоби і методи роботи. Розповсюджувала у соцмережах матеріали різнопланового характеру для дітей, батьків та вчителів. Швидко врахувавши виклики та запити переорганізувалася для якісного і своєчасного надання психолого-педагогічного супроводу учасників освітнього процесу у дистанційному режимі із врахуванням інформаційно-комунікаційних технологій. Створила гугл класи: «Соціальний педагог, педагогічні працівники», «Соціальний педагог, діти», «Соціальний педагог, батьки, волонтери, громадські організації», у яких відображаю теми відеозустрічей, матеріали (у випадку повітряної тривоги чи відсутності інтернету є змога ознайомитися у зручний та безпечний час), збережені відгуки, коментарі відеоконференцій для дітей, батьків та педагогічних працівників.

Перш за все, я намагаюся забезпечити емоційну підтримку. Багато дітей переживають страх, тривогу та невизначеність. Важливо, щоб вони знали, що не самотні у своїх переживаннях, і що їхні емоції є нормальними в умовах війни.

Крім того, активно співпрацюю з батьками. Вони також потребують підтримки і розуміння. Проводжу бесіди, на яких розповідаю про те, як допомогти дітям впоратися з емоційними труднощами, як говорити про війну та які методи можна використовувати для зменшення стресу в родині. Важливо, щоб батьки відчували себе впевнено у своїй ролі та могли бути опорою для  дітей.

Також займаюся організацією різноманітних заходів, які допомагають дітям відволіктися від жахів війни. Це можуть бути творчі майстер-класи, психологічні хвилинки або просто ігри на свіжому повітрі.

Такі активності не лише сприяють розвитку навичок та талантів дітей, але й допомагають їм знайти радість і позитивні емоції в непростий час. На даний час впроваджую психопрофілактичну методику «Цілющий ліс: зрощуємо життєстійкість і базове почуття безпеки дітей» для першокласників. Щотижня йдемо в ліс і вчимося створювати безпечне місце, стаємо охоронцями лісу.

Не менш важливою є інформаційна підтримка. Намагаюся бути в курсі всіх змін у законодавстві та соціальних програмах, які можуть бути корисними для дітей і їхніх родин.

Інформую батьків про можливості отримання психологічної допомоги, соціальних виплат та інших ресурсів, які можуть полегшити їхнє життя під час війни.

Моя найближча мета – це втілення в життя проекту шкільного радіо. Він буде актуальним для всіх учасників освітнього процесу в ліцеї, особливо для дітей з інклюзивних класів та дітей із сімей ВПО.  Реалізація  проєкту дозволить створити базу для задоволення потреб школярів, створить умови для розвитку їх творчого потенціалу. Радіостудія стане інтелектуальним центром суспільного життя школи, ефективним засобом сповіщення про повітряну тривогу, відбій та організації життєдіяльності шкільного співтовариства.

Дітям подобається  нова цікава справа, тим більше в суспільстві завжди було затребуване  вміння грамотно говорити, а у дикторів шкільного радіо  буде шанс розвивати красномовство.

Можливість шкільного радіомовлення безмежні, і, безперечно, шкільне радіо – це корисно і захоплююче. Вже вибрали приміщення шкільного радіовузла, залишилося віднайти  кошти для закупівлі обладнання.

Війна — це не лише фізичний конфлікт, але й боротьба за душі людей. Як соціальний педагог, прагну бути тією ланкою, яка допомагає зберегти людяність, надію та віру у краще майбутнє. Саме тому, побачивши конкурс есе, вирішила взяти участь сама та запропонувала своїм восьмикласникам. Я вірю, що навіть у найтемніші часи ми зможемо знайти світло і підтримати один одного. І моя мета - намагатися бути цим світлом для тих, хто цього потребує. Дуже, дуже, дуже хочу перемоги…