Боцян Іванна, 9 клас
Скіпченська гімназія Городоцької міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Корнутяк Ірина Володимирівна

Війна. Моя історія

Зовсім нещодавно я усміхалася, раділа життю, мала багато планів на майбутнє. Але настав день – 24 лютого 2022 року – війна… Все в один момент змінилося. Ніколи не забуду цей страшний день: паніка, плач, страх, безвихідь. Один день змінив все життя усіх українців. Деякі люди змушені були покинути свої домівки в перші дні наступу ворогів. Інші залишилися, переховувались, голодували… Описувати ці події не можливо без сліз.

Пам'ятаю слова батьків, коли прокинулася зраненька 24 лютого: «Доню, вставай! На нашу країну напав ворог. Війна…». Останніх слів я вже не чула, бо не розуміла, як таке може бути у нашій незалежній країні. Було дуже страшно. Життя з цього моменту розділилося на «до» і «після». Наша країна бачила багато горя, щоб отримати незалежність, але навіть зараз, коли на вулиці 21 століття, коли все цивілізоване, кожна людина має усе для життя, коли все можна вирішити демократичним шляхом, ми спостерігаємо величезну агресію сусідньої країни, яка не знає ніяких правил і законів.

Ніколи раніше ми, діти України, не думали, що будемо спостерігати за такими страшними подіями у реальному житті. У нас було нічим не затьмарене дитинство, хіба що грали в різні комп’ютерні ігри «перемагаючи» уявних ворогів. А сьогодні – війна, події якої від нас вже не сховати. В один день ми стали дорослішими, згуртованими, серйозними, зрозуміли, що таке ЖИТТЯ, вільне життя, яке було до війни.

Ми пишаємося нашими відважними захисниками, які без будь-яких роздумів вступили до лав ЗСУ. Серед таких Героїв є і мій батько. Він також не вагаючись пішов на захист нашої країни, на захист своєї сім'ї та усіх українців, як і кожен воїн ЗСУ. Але, на жаль, не всі воїни повернуться додому живими. Пам’ять про них назавжди збережеться у наших серцях.

Важкими випробуваннями стала для нас ця війна. Війна – це завжди трагедія, яка приносить страждання і руйнування. Війна за свій шлях – це боротьба за право обирати свою долю. Кожного разу, коли чую це страшне слово, я тремчу від страху, від жалю за тими українцями, які залишилися без домівок, за людьми і дітьми, які загинули від рук ворогів, за героями, які вже більше ніколи не побачать своїх рідних.

Мені лише 14 років, але у такому юному віці я стала дорослою, тому що пообіцяла батькові, що буду піклуватися про маму та молодшого братика. Ми - українці - сильна нація, яка не повинна здаватися. Ми на своїй території, ми вистоїмо і обов’язково переможемо підлого ворога. Весь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто впасти. У нас є дуже чудові слова в Гімні: «Душу й тіло ми положимо за нашу свободу…» Це сильні слова, які розумів кожен українець. Вони відповідають дійсності – ми готові віддати все, аби жити у вільній незалежній державі, щоб тут не було жодного «русского міра».

Війна – це подія, яку потрібно не тільки пережити, а й осмислити. Вона не тільки руйнує, але й веде до згуртування народу, об’єднує людей на шляху до нового життя. Тепер я це точно знаю!

Я вірю в наші Збройні Сили, в ПЕРЕМОГУ! Знаю, що моя держава завжди буде незалежною та найкращою у світі!

Слава Україні!
Героям Слава!
Україна понад усе!