Коли я почула вибухи, не повірила, що почалася війна. Я плакала постійно. Не хотіла виїжджати з рідного міста, але довелося. На Краматорському вокзалі я бачила багато нещасних людей, також було багато сімей з дітками, які були перелякані. Я поїхала до рідних на Захід України, але потім повернулась. Зараз жити у Слов’янську можна. В магазинах все є, у місті все працює. Сподіваюсь, що виїжджати більше не доведеться, хоча психологічно важко через постійні загрози та сирени. Дуже хочу миру,  щоб всі були щасливими, як і раніше.