У перший день війни я почала збирати чоловіка до військкомату. Вже двадцять п’ятого числа він пішов на фронт. Я залишилась одна з дітьми. Без чоловічої підтримки виживати дуже складно. У місті бувають обстріли. Постійні перебої з водою. Багато побутових проблем доводиться вирішувати самостійно. Після підриву дамби на Каховській ГЕС води зовсім не стало. 

Кожного дня я живу на валізах. Чоловік постійно говорить мені бути готовою виїхати. Я поки залишаюсь вдома. До останнього буду триматись, аби підтримувати чоловіка. 

Мої старші сини беруть приклад з батька та хочуть у майбутньому захищати країну. У молодшої донечки - істерики. Вона хоче до батька та боїться обстрілів. 

Я сподіваюсь, що майбутнє в України буде переможним, що повернуться кордони 1991 року.