Я з двома доньками, 7 і 8 років, до початку війни жила у Райгородку на Донеччині. Ми тривалий час знаходилися вдома, чули вибухи, але мали надію на швидке закінчення бойових дій.

На початку квітня все-таки вирішили виїхати до Хмельницького. Нам там дуже сподобалося, але через два місяці знову довелось переїжджати. Нажаль, за цей час я не знайшла роботу. Мені нічим сплачувати за житло, тому ми переїхали у Харків. Там наші знайомі запросили пожити в їх квартирі, поки самі знаходяться за кордоном.

Діти дуже важко перенесли переїзд – вдруге за чотири місяці. Це для них стрес. Але ще важче розуміти, що додому, у рідне селище, ми повернемося ще нескоро. Та й чи взагалі повернемося? У нас там зараз тривають дуже запеклі бої.