Я пенсіонерка, жила у Слов'янську. Після 2014 року ми щойно відбудували своє місто, як знову війна. 

Війна у нас почалася у 2014 році. У січні нас уже бомбили. Тоді ми не виїжджали. У липні Слов'янськ звільнили, а русня пішла на Донецьк і Горлівку, і там стали вже "днр". А ми залишилися у Слов'янську відбудовуватися. 

З 2014 до початку повномасштабної війни світло, газ і вода були безперебійно. А тепер у травні у нас відключили газ. 

Цьогоріч війна спочатку гуркотіла далеко від нас - у Харкові. Тоді рашисти підібрались до Ізюма. Донька виїхала, сказала, щоб і я виїжджала. Наші далекі родичі запропонували нам переїхати до Кривого Рогу. У квітні ми переїхали. Син найняв машину, так ми і виїхали. Я живу тут зі свахою. 

Було дуже важко у такому віці залишати все своє, поневірятися по чужих оселях. 

Ми жили всі разом, а тепер донька - у Дніпрі. За внуками дуже сумую. Син зі своєю родиною живе. 

Хочеться, щоб швидше все закінчилось, щоб було мирно.