Ми жили в селі Шаховому Донецької області. В перший день війни, звісно, ми шоковані були. Не думали, що таке може трапитися. Не вірилося. А потім почали по телевізору розповідати, що це правда.

У нас там ще немає бойових дій, але все зачинилося, роботи немає, і ми виїхали. А чого там сидіти? 

Вибухи були все ближче, ракети літали над головою. І невідомо, де вони впадуть.

Ми відразу переїхали в іншу область. Нас тут зареєстрували як ВПО і почали видавати гуманітарну допомогу. І гроші держава виплачує, тож критичного нічого не було. Зв'язок з усіма є, ми спілкуємося. Але я навчався в Луганській області, а тепер немає зв’язку практично ні з ким звідти. А тут зв'язок більш-менш нормальний.

Важко було залишити дім і все, що в домі, з нуля все починати. Якщо знайдемо роботу, то, може, все й відновиться. А якщо ні – навіть не знаю, як усе далі буде. Швидше б війна закінчилася.