О пів на п’яту ранку ми в Харкові почули вибухи, прокинулись і почали збиратися, планувати, як виїхати, ховалися в підвалах. Через два дні виїхали спочатку в межах своєї області в батьківський будинок, а звідти вже переїхали в іншу область.

Був водій, який збирав людей. Але проблемою було дістатись до вокзалу. Важко було виїжджати в перший день на автомобілі. На другий і третій день це було простіше, але стало важче виїжджати залізничним транспортом. 

Сумно було виїжджати. Але була надія, що скоро повернусь. Великих труднощів не було. У нас одна проблема: поруч - Росія. А більше немає труднощів в Україні.

Мене шокує багато чого. Ми волонтери, допомагаємо військовим. І нам доводиться спілкуватися з ними. Іноді історії з фронту дуже страшні, і новини звідти також. Успіхи ЗСУ – це завжди радість. 

У нас забрали нормальне життя, всі живуть у підвішеному стані. У всіх стрес, нерви.

Я хочу, щоб війна закінчилася скоріше, щоб наші військові не мучились і не ризикували своїм життям. Хочу повернутися до своєї минулої діяльності.