Анопрієнко Данієль, 8 клас, Чернігівська гімназія № 5 Чернігівської міської ради 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Клановець Ольга Миколаївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року став днем,  який розділив життя людей до і після. Небо над нашим містом почорніло від диму, а звуки вибухів розірвали тишу звичного життя. Війна увірвалася в наш дім без дозволу, залишивши страх, сльози й біль. Ми були розгублені, налякані й безпомічні. Але саме тоді з'явилася сила людської доброти та взаємодопомоги.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило країну, мільйони доль і мою також. Та саме ця подія пробудила в мені те, що не змінилося й досі - бажання захищати свою країну, стати військовим.

1 березня 2022 року померла моя бабуся. Втрата рідної людини завжди болюча, але ще важче, коли довкола війна. 2 березня ховали її під обстрілами. Як важко було усвідомити, що навіть попрощатися з близькою людиною стало небезпечно. Усе навколо перетворилося на хаос, але ми трималися. 3 березня прилетіло щонайменше шість бомб у багатоповерхівку, де жила моя рідна сестра. Це не просто зруйнована будівля - це місце, де колись було життя,  лунали голоси, де сміялися, любили… Від цього залишилось лише порожнеча та біль. 28 березня загинув мій хрещений. Він був для мене не просто родичем, а прикладом мужності, сили, людяності. Його смерть стала ще однією раною в моєму серці.

Біль втрати залишила слід, а моє волосся, здавалося, не витримало-посивіло, мов пам'ять про тих, кого вже не повернути. Війна остаточно сформувала моє рішення: я маю бути поруч із тими, хто боронить нашу землю. Повинен продовжувати справу тих, хто вже не з нами.

Ці події стали точкою відліку. Вони зробили мене дорослішим, сильнішим, рішучішим. Я знаю, що моє майбутнє - це служба та захист України. Бути військовим- не просто мрія. Це мій обов'язок, моя відповідь на біль і втрати.

Війна забрала багато, але вона також дала мені ціль. Я йтиму до неї, поки не досягну.

Під час обстрілів нашого міста моїй родині, як і багатьом чернігівцям, було надзвичайно важко. Ми вдячні всім, хто допомагав у ті страшні дні- благодійним фондам, небайдужим людям, які приносили продукти харчування та все необхідне для життя. Також щиро дякую Фонду Рената Ахметова, які в найтемніші часи війни простягнули руку допомоги українцям. Їхня підтримка стала промінчиком надії, що зігрівав серце і додавав сили жити далі. Ваша доброта назавжди залишиться в наших серцях.