Максим розуміє, що зараз безпечніше за межами України. Але поїхати він не може – вірить, що приносить користь вдома.
Я мешкаю з родиною у Запоріжжі, з початку війни нікуди не виїжджав. Мені 32 роки. Ми забрали з окупації бабусю, їздили по неї самі.
Я дізнався, що почалась війна, коли вийшов попити кави і почув вибухи. Потім мені почали дзвонити друзі. Казали: «Збирай рюкзак, це війна».
Війна змінила наше життя: постійні стреси, фінансові труднощі. Коли ми вивозили бабусю, це було ще не дуже важко, але ми мали певні проблеми. До того ж, важко було зібрати речі, закрити дім і все покинути.
Найбільше мене вразило нелюдське ставлення русні до нашого народу, до цивільних людей. Я маю на увазі обстріли, на зразок тих, що були в Маріуполі.
Я не розумію, як можна обстріляти пологовий будинок, або Драмтеатр, де ховаються люди з дітьми.
Зараз зворушити мене можуть тільки новини про те, що наших людей повертають з полону, або про те, як наші хлопці із ЗСУ звільняють окуповані території.
Коли почалась війна, я розумів, що насправді потрібно їхати за межі країни. Але ми не поїхали з багатьох причин. В нашій родині не всі можуть виїхати. Я також не хочу їхати, тому що тут роблю корисні справи.
Думаю, війна скінчиться не раніше літа. Після перемоги я хочу побувати в Криму, в Мелітополі і в Херсоні.
